Author: Dziemidok Bohdan Title: AXIOLOGY OF WŁADYSŁAW TATARKIEWICZ (Aksjologia Władysława Tatarkiewicza) Source: Filo-Sofija year: 2011, vol:.13/14, number: 2011/2-3, pages: 459-472 Keywords: AXIOLOGY, AESTHETIC THEORY, WŁADYSŁAW TATARKIEWICZ, OLD AGE Discipline: PHILOSOPHY Language: POLISH Document type: ARTICLE Publication order reference (Primary author’s office address): E-mail: www:Władysław Tatarkiewicz was not only a co-creator of Polish aesthetics (aside Roman Ingarden, Stanisław Ossowski and Mieczysław Wallis) but also, aside Henryk Elzenberg, a co-creator of Polish axiology. Main issues of Tatarkiewicz’s axiological development were: value (...) and validation theory and happiness and perfection theory. His undebatable achievement in axiological discourse is justification of the need to acknowledge relationism as a middle ground position between objectivism and subjectivism and axiological pluralism as a position different from absolutism and axiological relativism. The article presents not only axiology explicite, contained in his theoretical works, but also tries to reconstruct Tatarkiewicz’s personal axiology, which guided him throughout his long life. The personal axiology of his, I tried to reconstruct based on his memoirs, interviews he gave, letters and my personal contacts with him. (shrink)

The turn of the 20th and the 21st century is a very interesting period. On the one hand, there is a growth of internationalist tendencies, which make us look for common values and universal culture, and on the other hand, the centrifugal tendencies lead to the revival of new forms of nationalism and national and religious conflicts. Integrative tendencies are an unquestioned fact of every aspect of societal life: economic, political, and in culture, which succumbs to a tendency to create (...) global and universal mass culture. It turns out, however, that neither international commerce, nor the blossoming systems of communication and transport, provide us with the common feeling of identity or belonging. At the same time the need for those does not cease to exist. As a result, “people rediscover or create new historical identity”, since they feel uprooted and “need new sources of identity and new forms of stable community, new systems of moral imperatives, which could give them a sense of meaningful and purpose life”. One of the most important forms of collective and cultural identity still turns out to be the national one. The prophecies of the end of the era of nations have not come true. “The strength of national sentiments – writes Jerzy Szacki – even if changeable in time and diverse in space, does not show any symptoms of clear decline, the era of nations keeps lasting and nothing predicts it will end soon.”. (shrink)

Eden glavnih grehov, pripisanih tradicionalni filozofski estetiki, je normativizem, ki naj bi predstavljal grožnjo umetniški svobodi. Če naj bo normativizem eden glavnih grehov tradicionalne estetike, potem ni nič čudnega, da naj bi po mnenju nekaterih predstavnikov analitične estetike odrešitev našli v begu v čisti deskriptivizem. Ta naj bi bil ne le osvobojen vseh normativističnih teženj, pač pa tudi vsakršnega vrednotenja. Kot rezultat tega smo dobili več klasifikatoričnih ter aksiološko nevtralnih definicij umetnosti. Narejeni so bili poskusi ustvariti nekatere čisto deskriptivne koncepcije (...) umetnosti, ki naj bi po mnenju njihovih avtorjev nudile vsestranske značilnosti umetniške praxis in ki istočasno ne bi vsebovale nobenih vrednostnih sestavin ter nobenega normativizma. Institucionalna teorija umetnosti Georga Dickieja je klasičen primer tega pristopa. Vendar pa niti institucionalna teorija umetnosti niti katerikoli drugi poskusi ustvariti čisto deskriptivne in klasifikatorične teorije umetnosti niso izpolnili pričakovanj in niso postali izčrpne ter uspešne teorije umetnosti. Zdi se, da to ni bilo naključno ter da ni moglo biti drugače. Morali bi pričakovati, daje, kot je poudaril Theodor Adorno, »zamisel o vrednostno nevtralni estetiki nesmisel«. Mislim, daje obča teza, po kateri ima estetika vedno neke normativne temelje, preveč radikalna in premočna. Osebno bi raje govoril o normativnih vidikih estetike. Kot lahko vidimo, stopnja normativnosti različnih teorij ni vedno enaka. Vendar pa sam ne dvomim, da je estetika aksiološka disciplina ter da nobena čisto deskriptivna teorija ne more ponuditi vseobsežne označbe umetnosti. (shrink)

The essence of Nietzscheanism as a philosophical doctrine has never been characterized by a definite consistency or certainty. Instead "indirect followers" and interpreters of Friedrich Nietzsche's philosophy (since this thinker did not have direct followers or a particular school) resorted to a variety of interpretations of his concepts. Considering that, the hermeneutic aspect of the study not only of Nietzsche's texts, but also of his interpreters allows us to look at the hidden potential of the concepts of the German philosopher (...) from a new point of view. In this research, we seek to focus on looking for Nietzschean roots in Ernst Jünger's creative legacy, tracing the transformation of his ideas along the author's intellectual path and showing how those ideas correlate with those of Friedrich Nietzsche himself and how they differ. As a reference point for any study of interpretations of Nietzsche's philosophy, the author singles out many German philosopher concepts at the edge of various interpretations. Such central concepts in the article include the idea of "Apollonian" and "Dionysian" principles (the first), the anthropological idea of " Overhuman" and the interrelated metaphysical triad of "will to power," "reevaluation of all values," and "eternal return." In addition, one of the leading motives of the 20th century, which can be traced to an attempt to read Nietzschean ideas, postulates their location at the junction of philosophical and political-ideological concepts. Analyzing the peculiar hermeneutic conflict of Nietzschean philosophy based on this phenomenon, the author turns to early attempts to understand and implement the ideas of the German thinker, which were carried out directly in Germany. This context is connected in the article with the formation of the foundations of the conservative revolution and the figure of Ernst Jünger since the interpretation of this thinker, to some extent, can be considered one of the first and, undoubtedly, the most resonant. In the course of the research, the author turns to Nietzsche's original texts, forming a kind of hermeneutic circle of the author and interpreters, interpreters and the interpreted, ultimately obtaining in this system the opportunity for a thorough and as independent as possible analysis of the original ideas, counting on the probability of reducing the error of one's interpretation due to paying attention to the entire interpretive field texts The considered ideas of Ernst Jünger demonstrate this thesis, expanding the contextual field of the Nietzschean Overman and the metaphysics of the Will to Power and giving these concepts in an interpreted form a particular social dimension along with the philosophical one, which provides a new context for the interpretation of the ideas of Friedrich Nietzsche. (shrink)

Jean Mitry _The Aesthetics and Psychology of the Cinema_ Translated by Christopher King London: Athlone Press, 1998 ISBN: 0-485-30084-2 403 pp.

У статті аналізуються основні риси соціального вчення Вселенського патріархату щодо проблеми бідності. Застосовано герменевтичний (аналіз окремих документів соціальної доктрини Константинопольського патріархату) і компаративний методи з метою вивчення різних інтерпретацій сучасного соціального вчення християнських церков щодо ставлення до проблеми бідності та шляхів її подолання. Досліджується соціальне вчення Вселенського патріархату про подолання бідності, яке залежить від уявлень сучасної теології про необхідність радикальної етичної солідарності з маргінальними й експлуатованими верствами населення. З’ясовано, що соціальне вчення Вселенського патріархату пропонує національним державам здійснювати політику соціального захисту, (...) виходячи з визнання абсолютної гідності кожної особистості та спираючись на досвід практики соціальної дияконії і критичну аналітику сучасного глобалізованого капіталізму. Доведено, що соціальне вчення Вселенського патріархату є аналогічним до ідей соціальної доктрини папи Франциска, але при цьому залишається більш реалістичним та не ставить під сумнів сучасний капіталізм у цілому, а пропонує його реформування в напрямі розвитку культури спільнотності на основі застосування християнського морально-правового розуміння прав особистості. У соціальному вченні Вселенського патріархату значна увага приділяється моральним обов’язкам особистостей та спільнот щодо солідарності з бідними, мігрантами, постраждалими від соціальних викликів сьогодення. Капіталістичний етос пропонується гуманізувати через прийняття моральної регуляції з боку вищих етичних цінностей християнських спільнот, а не замінювати на посткапіталістичний етос християнського соціалізму. Таким чином, соціальна доктрина Вселенського патріархату стає виявом солідаризму, більш консервативного і прокапіталістичного, ніж соціальне вчення папи Франциска та політична теологія Джона Мілбанка. (shrink)