Ukrainian Philosophy

Using an intersectionalist analysis, Hinther recounts efforts by Canada’s Ukrainian minority to build an ethnically distinct leftist movement. Opposed from without by both left-wing internationalists and right-wing nationalists, and hobbled from within by stubborn gender and generational inequalities, the movement finally lost its radical political momentum and so took up its allotted place in Canada’s polite multicultural mosaic. (Published in the series “Studies in Gender and History,” University of Toronto Press, 2018.).

In response to Anderson and Arzyutov’s paper, I argue that ambiguities in the Russian social-scientific concept of “etnos” reveal its place in what I call a “field style” for thinking and doing science. Tolerance for ambiguity is, I suggest, a methodological strength of the field sciences. I support these reflections by also addressing the etnos concept’s origins in the complex history of Ukrainian nationalism.

У статті досліджено частково фразеологізовані речення з семантикою зумовленості, описано засоби зв’язку між їхніми частинами. Схарактеризовано семантико-структурні різновиди двох підтипів частково фразеологізованих речень із відношеннями зумовленості. Простежено специфіку вираження дії в пре- і постпозитивних частинах цих речень, описано специфіку додаткової семантики, що нашаровується на основне значення.

У статті досліджено мовні помилки, що трапляються в одній із українських інтернет-газет упродовж одного (випадково вибраного) дня цього (2017) року. Указано на високу частотність помилок, на те, що правильність текстів в українських інтернет-ЗМІ значною мірою залежить від мовного оформлення їх безпосереднього джерела, і на те, що в інтернет-ЗМІ часто трапляються найтиповіші помилки сучасної української мови. Доведено, що багато з цих помилок далі поширюють різними веб-порталами (бо часто просто копіюють) без будь-якого мовного редагування. Наголошено на слушності мовного моніторингу українських інтернет-ЗМІ не (...) лише щодо вибору мови, а й щодо мовної правильності. (shrink)

Статтю присвячено українському усному мовленню на синхронному рівні, зокрема ви-мовним особливостям української мови. На основі соцопитування зроблено спробу виявлення, аналізу та опису девіацій, що виникають у результаті порушення нестійких норм орфоепії, зокрема вимови шиплячих перед свистячим і навпаки, а також передньоязикового [д] перед ними залежно від сфери діяльності респондентів, країни проживання (Україна, Канада, Молдова, Придністровська Молдавська Республіка). Виокремлено стійкі та слабкі норми вимови, вказано важливі вимовні проблеми та їх органічність, що засвідчена історією.

Статтю присвячено синтаксичній репрезентації мовної особистості в лінгвістичному дискурсі. Об’єктом дослідження стали окличні та інтонаційно незакінчені речення. Їх розглянуто як синтаксичні засоби вираження експресивності в різножанрових працях українських учених – О. І. Бондаря, П. Ю. Гриценка, С. Я. Єрмоленко, Ю. О. Карпенка. Акцентовано увагу на типах, семантиці аналізованих висловлювань та їхньому прагматичному потенціалі.

Статтю присвячено висвітленню особливостей деідеологізації лексем на позначення мистецьких напрямів і течій у сучасних українських словниках тлумачного типу, що відбувається під впливом змін у житті українського суспільства наприкінці XX – на початку XXI ст. Дослідження здійснено на основі порівняльного аналізу тлумачень слів у лексикографічних працях радянського і пострадянського періодів. Виявлено приклади неповної деідеологізації лексичних одиниць зазначеної тематичної групи.

У статті розглянуто проблемні питання дериваційних відношень, напрямів морфонологічних трансформацій, складні процеси, пов’язані з використанням варіантних формантів та з утвердженням національної ідентичності в словотвірній морфонології девербативів і відповідність їх словотвірним нормам української літературної мови, окреслено концептуальні засади морфонологічного аналізу девербативів, проаналізовано ефективні й специфічні методи й прийоми дослідження віддієслівних іменників у словотвірно-морфонологічному аспекті та визначено найбільш дієві методики аналізу морфонологічних явищ.

У статті описано підходи до написання словників у перші десятиліття ХХ ст. Розглянуто концепцію і принципи укладання російсько-українського академічного словника. Проаналізовано реалізацію концепції російсько-українського академічного словника як лексикографічної праці, що поєднує риси перекладного, тлумачного, синонімічного та фразеологічного словників.

У статті проаналізовано синкретичні семантико-синтаксичні відношення у структурі складнопідрядних займенниково-співвідносних речень симетричного типу, з’ясовано причини, що впливають на формування цих синкретичних відношень.

Статтю присвячено дослідженню змістової складової такого специфічного мовленнєвого жанру як Нобелівська лекція. Увагу зосереджено на проблемно-тематичних характеристиках англомовних лекцій, які були прочитані лауреатами в галузі літератури. Проаналізовано чинники, що впливають на зміст лекції. Встановлено взаємозв’язок між темою доповіді та офіційним обґрунтуванням нагороди членами Шведської академії.

У статті з’ясовано статус конструкцій із предикативними формами на но, то в парадигмі пасиву, їхні структурні особливості, специфіку функціонування та співвідношення з іншими типами пасивних конструкцій в адміністративно-канцелярському підстилі сучасної української мови.

У статті проаналізовано семантико-прагматичні варіанти значення першої особи, що виникають унаслідок взаємодії категорій персональності та числа. Виокремлено ми авторське, царське, скромне, родинне, батьківське (опікунське), корпоративне, ми соціальної вагомості, ідеологічне, універсальне (філософське), ми привілейованої групи.

У статті проаналізовано лексемний і семний склад мікрополя «повага», а також його системну організацію в українській мові. Компоненти значення, що функціонують у мікрополі, відбиваають семантику поваги, пошани щодо об’єкта почуття, яким для лексико-семантичного поля «патріотизм» виступають Батьківщина, власний народ, його закони, традиції, історія тощо.

Розглянуто ставлення державних службовців Києва та Полтавщини до своїх мовних помилок за умов українсько-російського білінгвізму у зв’язку з визначенням рівня їхньої мовної свідомості. Проаналізовано кількісні показники вживання інтерферентних слів в інтерв’ю держслужбовців загалом та окремих фрагментів зокрема. Визначено особливості інтерференції цієї професійної групи.

Статтю присвячено розглядові назв українських футбольних команд у діаспорі, починаючи з другої половини 40-х ХХ ст. Проаналізовано мотивованість цих номінацій та продемонстровано, як під впливом національних чинників, що були визначальними у виборі найменувань футбольних команд, збережено тяглість національних культурних традицій у назовництві футбольних клубів поза межами України.

У статті висвітлено граматичні особливості й сферу реалізації одного з різновидів подвійного синтаксичного зв’язку, а саме предикативно-кореляційного. Доведено подвійну природу синтаксичного зв’язку в реченнях із займенниковими іменниками другої особи в позиції підмета та звертаннями, аргументовано його предикативно-кореляційний характер, описано механізми його встановлення. З’ясовано роль вокатива в семантико-синтаксичній і формально-граматичній організації таких речень.

Статтю присвячено аналізові евфонічних, орфографічних, лексико-семантичних помилок, яких припускаються журналісти інтернет-ЗМІ. Систематизовані анормативи, зібрані із сучасних крос-медійних матеріалів, визначено чинники, які спричинили їх виникнення, наведено приклади типових помилок із сайтів інформаційних агенцій, інтернет-версій періодичних видань і телеканалів, сайтів державних установ.

У статті висвітлено особливості мовного законодавства трьох пострадянських країн – України, Грузії та Молдови. Окреслено історичну перспективу мовно-політичного дискурсу з часів розпаду Радянського Союзу. Особливу увагу приділено конституційному затвердженню статусу державних мов, нещодавньо ухваленим чи напрацьованим законам та законопроектам, ролі конституційних судів у регулюванні мовного питання. На додаток, розглянуто специфіку регулювання вжитку мов національних меншин.

Розглянуто закономірності реалізації моно- і полілінгвоперсони в дискурсивних практиках, зокрема у фольклорній та художньо-белетристичній, схарактеризовано основні мовленнєво-поведінкові зразки з урахуванням мети, ситуації й потреб моно- і полілінгвоперсони, простежено закономірності актуалізації комунікативних намірів монолінгвоперсонеми, встановлено окремі значущі компоненти аксіогенних ситуацій, що постають мовленнєво- поведінковими маркерами.

У статті подано соціолінгвістичні дослідження багатомовності в Україні, зокрема українсько-російського білінгвізму. Виявлено зміни у використанні української та російської мов, які відрізняються від задекларованої респондентами першої мови.

У статті йдеться про особливості мовного віддзеркалення взаємного ставлення учасників дискусії в умовах обговорення суспільно-політичної ситуації. У ході аналізу окреслено основні психологічні прийоми маніпуляцій суспільною думкою за допомогою мовних одиниць. Встановлено екстра- та інтралінгвальні чинники, що впливають на вибір того чи того номінатива.

У статті здійснено аналіз понять комунікативної тактики, схарактеризовано білінгвальність комунікативної тактики у текстах українськомовного маркетингового дискурсу на матеріалі українських веб-ресурсів.

У статті проаналізовано результати масового опитування щодо мовної ситуації в українських ЗМК. З’ясовано, що диференціація преференцій українців у сфері ЗМІ й культури обумовлена мовою повсякденного спілкування, рідною мовою та регіоном проживання, найменшою мірою віком, освітою та типом населеного пункту.

Статтю присвячено проблемі аналізу сучасної мовної ситуації в Україні. Дослідження здійснено на основі найновішого соціолінгвістичного опитування ТОВ «Перша рейтингова система», яке проводено в лютому 2017 року. Проаналізовано мовну поведінку мешканців різних міст України для виявлення їхнього ставлення до мовних проблем, а також схарактеризовано їхні погляди на використання української та російської мов сьогодні та у перспективі.

У статті розглянуто особливості реалізації мовленнєвої категорії гоноративності в передмовах до проповідницьких збірників А. Радивиловського – «Огородку Марії Богородиці» (1676) і «Вінці Христовому» (1688), зокрема проаналізовано відмінність у вияві гоноративності до різних адресатів: Господа, Богородиці, читача та царських осіб.

У статті проаналізовано місце паронімічної атракції в словотворчій практиці І. Павлюка. Наголошено на стилістичних особливостях функціювання новотворів-атрактантів. На основі лексико-стилістичного аналізу засвідчено розширення меж сполучуваності неологізмів-атрактантів та узуальних слів до паронімічних гнізд. Із застосуванням методу компонентного аналізу описано семантику складних слів, утворених за допомогою компонентів-атрактантів.

Стаття продовжує цикл опитувань, метою яких було з’ясування факторів впливу на вибір мови в білінгвальному середовищі. В аналізованому опитуванні, проведеному у Вінниці та Вінницькій області, охоплено 560 старшокласників віком 14–17 років. Результати анкетування дали змогу зробити висновки про психологічні чинники, що впливають на респондента, який перебуває в двомовному середовищі.

Висвітлюється науковий доробок Л. Т. Масенко – визначного українського мовознавця, доктора філологічних наук, професора. Проаналізовано основні засади її соціолінгвістичної концепції, схарактеризовано вплив її ідей на мовну політику в сучасній Україні.

Background. A growing interest in discursive nature of Nobel lectures resulted in a number of studies which emphasize their rhetorical force to influence public opinion and to popularize ideas in different spheres of human life. Analyzing Literature Laureates’ lectures, most researchers focus on linguistic means and the personality of the Nobelist himself/herself. However, characteristics of a writer proper have not been dealt with indepth. This article maintains our previous study, which indicates a close relationship between the content component of the (...) Nobel lecture and the laureate’ outlook; the lecture itself can be regarded as a brief but extremely powerful expression of his/her human and professional qualities. -/- Purpose. The aim of this paper is to examine how literature laureates interpret the notion of a writer in their Nobel lectures and to identify main common themes in creating this collective image. -/- Methods. A method of linguistic description and observation, a descriptive method, and a contextual-interpretation method were employed to analyse the sample of 17 Nobel lectures. -/- Results. The outcomes of our study indicate that Nobel lectures are extremely powerful expression of prizewinners’ human and professional qualities. We have devised a set of five themes, namely the writer’s social duty, his/her destiny, literary background, tools, and literary outcome to describe the collective image of a writer. Within the framework of our research, literary background falls into two subthemes (literary heritage and a personal writing process); discussing the writer’s toolkit, we focus on language and words. -/- Discussion. Our findings show that laureates develop the concept “writer” to varying degrees but all of them stress a direct interconnection between an active social position and the writer’s destiny. Further research can involve the in-depth study of a definite Nobel lecture in terms of the compositional structure and employed linguistic means. (shrink)

У статті розглянуто семантичні процеси в економічній лексиці української мови, що відбуваються під впливом важливих подій у житті суспільства кінця XX – початку XXI ст. Здійснено порівняльний аналіз словникових статей лексем економічної сфери в українських лексикографічних працях тлумачного типу радянського та пострадянського періодів, які фіксують зміни в їхній семантиці. З’ясовано, що слова позбуваються ідеологічної конотації, набутої в умовах функціонування в радянському тоталітарному дискурсі.

Статтю присвячено проблемі функціонування білінгвізму та диглосії у столиці України. На матеріалах декількох опитувань проаналізовано тенденції використання української та російської мов у формальному і неформальному спілкуванні киян. Результати засвідчили помітне зростання обсягу української мови у столиці від початку ХХІ ст. і до сьогодні, проте вона все ще залишається на периферії багатьох сфер суспільного життя, особливо неформального.

У статті описано джерела реєстру російсько-українського академічного словника за редакцією А. Кримського та С. Єфремова, а також інших російсько-українських словників 20-х рр. ХХ ст. Реєстри тогочасних перекладних словників базувалися переважно на реєстрах перекладних словників, виданих раніше, частково залучалися словники інших типів, зокрема термінологічні, а також матеріали преси.

У статті з’ясовано специфіку морфологічного вираження суб’єктної синтаксеми в пасивних конструкціях сучасного адміністративно-канцелярського мовлення. Проаналізовано асинкретизм (суб’єкт дії) та синкретизм (суб’єкт-інструмент, суб’єкт-інструмент-час, суб’єктінструмент-об’єкт, суб’єкт-простір) семантики орудного відмінка субстантива та прийменниково-іменникового словосполучення. Матеріалом для дослідження слугували навчальні посібники та довідники з офіційно-ділового мовлення, датовані першими десятиліттями ХХІ ст.

У статті наведено результати дослідження функційного призначення топоніма Москва в українському поетичному дискурсі від давньої доби до сьогодні. Визначено, що найважливіша його функція – ідеологічна, вона є різновекторною та безпосередньо пов’язана з авторською оцінкою. Конотації власної назви Москва детерміновані інтерлінгвальними чинниками та мають великий діапазон – від максимально меліоративних до максимально пейоративних.

У статті монопредикативні висловлення з синтаксичною синонімією, ускладнені дієприслівниковим або суб’єктним дієприкметниковим зворотами, розглянуто як феноменологічно редуковані вторинні системні (мовні) трансформи, актуалізовані у вигляді моносуб’єктних мовленнєвих інновацій з імпліцитно-експліцитною або з імпліцитноекспліцитною + експліцитною предикацією. Проаналізовано структурно-семантичні особливості таких висловлень та визначено ступінь ко(н)текстуальної пертинентності всіх членів віртуального (мовного) синонімічного ряду шляхом зворотної реконструкції (мовлення → мова) трансформаційних процесів із залученням альтернативного лінгвістичного експерименту.

Предметом розгляду в статті є жаргонізми, що функціювали в українському футбольному дискурсі першої половини ХХ ст. Проаналізовано семантику жаргонних лексичних одиниць та покласифіковано їх на групи за тематичним принципом. Детально зосереджено увагу на з’ясуванні особливостей жаргонізмів із тематичної групи назв футбольних дій та процесів, зокрема описано їхнє походження та способи їхнього творення.

Статтю присвячено актуалізації батярського жаргону, одному із різновидів розмовного мовлення Львова в міжвоєнний період. Проаналізовано основні групи лексики, зафіксовані в романах Юрія Винничука «Цензор снів» (2013) і «Танґо смерті» (2016). Визначено функції львівського лексикону в художніх текстах, схарактеризовано образ батяра. Особливу увагу приділено вивченню жаргону цієї соціальної групи як мовно-психологічної характеристики персонажів.

У статті з’ясовано проблему контекстної логіко-інтелектуальної експресивності та входження її до сфери категорії регулятивності. Із цією метою експресивність проаналізовано у двох її виявах – інгерентному та адгерентному. Доведено, що адгерентні експресивні засоби – стилістичні прийоми – беруть активну участь у регулюванні читацької діяльності. Продемонстровано інклюзивні відношення між експресемами та регулятемами, окреслено ядерно-периферійний ресурс регулятивних засобів.

У статті розглянуто стратегії, тактики та прийоми, які використовує мовна особистість. Дослідження їх є одним з етапів моделювання дискурс-портрета мовної особистості, що узагальнює дані стосовно прагматичної, семантичної, сигматичної та синтактичної координат розгортання дискурсу. На прикладі аналізу есе О. Забужко «Ціна ВінніПуха» продемонстровано процедуру дослідження стратегій, тактик та прийомів мовленнєвої діяльності. Визначено лінійні та ієрархічні стратегії, тактики та прийоми на рівні кожної з координат.

У статті підсумовано основні результати багаторічного дослідження «веймарської класики» і раннього німецького романтизму, розкрито суть «модерністичного проекту», спрямованого на інтелектуально-культурне оновлення всього європейського суспільства. Розглянуто три світоглядні «кризи модерну». Перша – на зламі XVIII–ХІХ ст. Романтики тоді розділили мистецтво естетично і соціологічно на масове і високе, а історично – на сучасний і «класичний» мейнстріми. Простежено подальшу долю «проекту» в умовах другої кризи доби Модерн на зламі ХІХ–ХХ ст. (тут естафету романтиків підхопив Ф. Ніцше) і уже в наш час – останньої (...) і остаточної третьої кризи Модерну. (shrink)

Історія публікації текстів у 1920-х рр., вивчення механізмів «спотворення» їх органами цензури порушує важливі текстологічні проблеми – відтворення оригінального авторського тексту, який часто виявляється захованим за владною розправою редактора та цензора. У цій статті ми подаємо деякі матеріали з Центрального державного архіву вищих органів влади України, які стосуються літературного життя 1927 року. Це документи, які можуть бути цікаві для реконструкції певних аспектів творчості українських письменників, уточнення їхніх біографічних даних. Це заява Володимира Свідзінського щодо видання його книжки «Вересень» (1927) та внутрішня (...) рецензія політредактора на неї. Це уривки статті-передмови Максима Рильського «Міцкевич» до перекладеного ним твору А. Міцкевича «Пан Тадеуш» (1927). Також у статті наведено матеріал щодо вилучення деяких уривків з передмови Андрія Ніковського до повісті Проспера Меріме «Коломба» (1927) та вилучення уривків із двох передмов Михайла Івченка до перевидань збірки оповідань Марка Вовчка (1927) та збірки оповідань Панаса Мирного (1927). (shrink)

У статті проаналізовано категорію дикості в поезії Олега Лишеги. Екокритична категорія дикості – як протилежність до цивілізованого, обжитого, людського – дає змогу окреслити основні ознаки лісу у поезії Лишеги як дикого, непередбачуваного, тваринного, магічного простору. Близька взаємодія суб’єкта лірики із лісовим ландшафтом створює глибшу ідентичність дикого лісу, який, отримавши голос, промовляє у тексті. Надзвичайно важливим для поета є збереження неприрученості, гармонійне співіснування світу природи і світу людей.

У статті проаналізовано, яким чином перебування західної частини України у складі АвстроУгорської імперії вплинуло на самототожність українців. У центрі нашої уваги опинився роман «Фелікс Австрія» Софії Андрухович, оскільки він, на нашу думку, на прикладі стосунків Аделі Анґер та Стефи Чорненько добре демонструє справжнє становище українців у складі АвстроУгорської монархії. Стосунки між жінками ми розглядали генералізовано: як відносини між поляками, австрійцями з одного боку та українцями з другого. Важливим для нас було з’ясувати, яку ідентичність має головна героїня українка Стефанія Чорненько. Ми (...) також зважали, хоча і меншою мірою, за браком текстового матеріалу для дослідження, на самототожності інших персонажів роману. У статті йдеться про імпліцитну полеміку тексту Софії Андрухович зі «станіславівським феноменом», відомим ностальгією за часами Монархії: виявлено, що в романі є передапокаліптичні настрої. (shrink)

У статті розглянуто інтертекстуальне тло в романі Сергія Оксеника «Вбивство п’яноï піонерки». Ідеться про використання художньоï літератури, кіно і пісень як джерела зображення ретрочасу. Виявлено, що система мікротекстів в основному тексті відображає атмосферу 1960-х років. Проаналізовано цитати, алюзіï, стилізацію як прийоми для художнього конструювання суспільних і моральних проблем того часу. Визначено, що цитування чужих текстів у романі забезпечує своєрідну поліфонічність основного тексту, увиразнює часовий пласт мистецьких пріоритетів і рівня культури персонажів. Використовуючи чужі тексти, автор розраховував на ерудицію і мистецькі уподобання (...) читача, зробив натяки на характери відомих героїв літератури, кіно та естради. Вказано на те, що завдяки інтертексту у площині постпам’яті активізовано промовисті деталі, відчуття та емоціï, які розвінчують радянський міф і пояснюють проблеми сучасного українського суспільства. (shrink)

У статті проаналізовано конструювання національно-культурної ідентичності в щоденникових записах Олександра Довженка. Cтратегія автора засновується на постійному відтворенні фрагментів минулого життя в Україні, чутливості до страждання її народу та каятті за «Україну в огні». Майбутнє співвідноситься з радянською ідеологією, минуле – з національним, і ці дві категорії є паралельними у щоденниках митця. Минуле перетворюється на травматичний спогад, котрий не має шансів на становлення в майбутньому, оскільки він перекривається радянською ідеологією.