У статті розглядається розвиток класичної гуманістичної традиції в німецькій думці ХХ століття та головний діяч цієї традиції – Вернер Єгер. Автори аналізують ситуацію у німецькому антикознавстві на початку ХХ ст. і доходять висновку, що німецький проєкт класичної філології, Altertumswissenschaft, опинився в кризовому стані в цей час. Єгер і його однодумці запропонували вихід з цієї кризи за допомогою концепції «третього гуманізму». «Третій гуманізм» став значним явищем у духовному русі початку ХХ ст. в Європі. Єгер називає цей гуманізм «третім», тому що вважає (...) першим – гуманізм Відродження, а другим – німецький гуманізм XVIII-XIX ст. Основним принципом «третього гуманізму» є переконання, що антична культура не просто відчутно вплинула на народи наступних епох, а й стала вічним зразком культури для всього людства. Гуманізм – це традиція, якою античність може дати нам поштовх до збереження «незмінних цінностей», втілених у грецькій культурі. Єгер також аналізує вплив античного гуманізму на середньовічних християнських мислителів і стверджує, що вони спираються на античну політичну філософію у своєму вченні про церкву. Автори пояснюють той факт, що концепція Єгера довгий час не була широко відомою, тим, що її хибно пов’язували з нацистською ідеологією в Німеччині 20-х та 30-х років ХХ ст. В статті наводяться аргументи проти такого хибного розуміння третього гуманізму та ідей Єгера в цілому. Кінцеві висновки із статті вказують на те, що концепція третього гуманізму є перспективним напрямком у сучасному антикознавстві, вона також може стати ефективною стратегією культурного розвитку, політикою виховання, яка орієнтується на гуманістичні цілі. Автори також наполягають на тому, що ідеологія третього гуманізму може стати шляхом до вироблення дійсно гуманістичної політики у сучасному світі. (shrink)