Проблеми державно-конфесійних відносин, релігійної свободи та гідності людини в контексті Другого Ватиканського Собору

Анотація

Два десятиліття незалежності України та вільного розвитку Українського християнства Київської традиції засвідчують, що час підпільного життя Української Греко-Католицької Церкви і ко­муністичне минуле українських християн загалом залишили в їх душах і в ментальності та й в усьому українському суспільстві гли­бокі сліди. Нові суспільні проблеми, особливо соціального й еко­номічного характеру, породили в цьому суспільстві цілий ряд но­вих духовно-суспільних негативних явищ і викликів, на які Церква шукає пояснень і відповідей: значне домінування у людей ма­теріальної мети та її негативний вплив на їхню духовну свободу; внутрішній духовний конфлікт у душах людей між релігійною і се­куляризованою свідомістю (подвійна віра як в час хрещення Русі-України - віра в Бога й, так би мовити, поклоніння земному божкові “мамоні” - земним благам); потреба в духовно-суспільній рівновазі й міжконфесійному порозумінні; новітній практичний атеїзм; феномен так званої “людини радянської” - “homo sovietikus”, який проявляється в спотворенні представниками цієї групи людей історично усталеного й традиційного для дорадянського періоду і відновлених зачатків в час незалежності України українського суспільно-духовного світогляду і релігійної ментально­сті. Тому перед українським християнством, зокрема перед україн­ським католицизмом, стоїть завдання реалізувати християнську “реінкультурацію” і нову євангелізацію українського суспільства для подолання наслідків атеїстичного радянського минулого, які повинні базуватися на досвіді Вселенської церкви.