а к : Андрій Леонов а я РОБЕРТ КІРК — ЗАСНОВНИК ФІЛОСОФСЬКИХ ЗОМБІ Замість вступу Філософські зомбі — це уявні істоти, застосовувані в мисленнєвих експериментах (thought experiments) 1 задля того, щоб загалом спростувати матеріалістичний (фізикалістський) погляд на світ і, як наслідок, довести істинність якоїсь із форм дуалізму. З точки зору епістемології, філософські зомбі порушують так звану проблему «інших свідомостей» (other minds): «якщо кваліа не мають жодних фізичних впливів, тоді ніщо не допоможе встановити з певністю, чи має дехто кваліа насправді» [Kirk, 2003]. Історичні витоки ідеї зомбі Варто зауважити, що ще французький філософ Рене Декарт у своєму ключовому творі «Медитації про першу філософію» вже по суті розвинув ідею зомбі, припускаючи, що люди можуть бути просто автоматами: «[…] якби випадково не поглянув з вікна на людей, що простують вулицею; як і щодо воску, я, за звичкою, так само кажу, що бачу людей. Однак що ж бачу я, окрім капелюхів та одягу, під якими могли би приховуватися й автомати?» [Медитації, 2014: с. 172]. 1 © А. ЛЕОНОВ, 2016 На мою думку, вираз «thought experiment» варто перекладати саме як «мисленнєвий експеримент», на відміну від вже усталеної форми «уявний експеримент». Англійським відповідником слова «уява» (або «виображення») є imagination. Натомість thought є більш близьким до нашої спроможності щось збагати або осягати думкою, тобто conceive, до чого філософи переважно й апелюють у «thought experiments», а саме conceivability («збагненність» чи «осяжність»). ISSN 0235-7941. Філософська думка, 2016, № 2 71 Андрій ЛЕОНОВ Далі Картезій заявляє: «[…] якщо розглядати тіло людини як деяку машину, таким чином влаштовану й складену з кісток, нервів, м’язів, вен, крові та шкіри, що навіть якби в ньому не існувало жодного ума 2, воно все одно мало б усі ті рухи, які нині виробляються в ньому не від наказу волі, а відтак і не від ума, — я легко визнаю, що йому було б однаково природно, якби, наприклад, воно хворіло на водянку, потерпати від тієї сухості в горлі, яка зазвичай викликає в умі відчуття спраги, а також налаштовує його нерви й решту частин таким чином, що воно може приймати питво, яке посилює хворобу, так само як (тоді, коли в ньому не було б цієї вади) воно урухомлювалося би подібною сухістю в горлі приймати питво, корисне для себе» [Медитації, 2014: с. 276—278]. У XIX сторіччі доктрина автоматизму дістала назву епіфеноменалізм 3. Згідно з Волтером Свеном, «термін “епіфеномен” (epiphenomenon) вживали в медицині наприкінці XIX сторіччя на позначення симптому, який відбувався одночасно з хворобою, але без жодного каузального впливу на неї (епіфеномен є чимось на кшталт другорядного симптому (a secondary symptom) чи просто залишку (afterglow) реального феномену). Відповідно, у філософії свідомості епіфеноменалізм стверджує, що наші дії мають суто фізичні причини (скажімо, нейрофізіологічні зміни в мозку), натомість наш намір, бажання чи вольовий акт не спричиняють наші дії, хоча самі спричинені фізичними причинами наших дій» [http://www.iep.utm.edu/epipheno/]. Хоча «одне з перших чітких формулювань епіфеноменалізму можна знайти в “Essai de Psychologie” шведського натураліста і письменника-філософа Чарльза Бонне, яке датують 1755 роком: “душа є просто глядачем рухів свого тіла; […] останнє виконує всі ці серії рухів, які становлять життя; […] воно рухається саме по собі; […] тільки тіло є тим, що репродукує ідеї, порівнює і впорядковує їх; тим, що оформлює міркування, образи, виконує плани всіх видів і т.д. […] Однак найбільш визначне висвітлення і захист епіфеноменалізму походить від “Президентського звернення до Британської асоціації, відповідальної за просування науки” британського біолога, фізіолога і філософа Томаса Генрі Гакслі, опублікованого у 1874 році, з ілюстративною (suggestive) назвою “On the hypothesis that animals are automata, and its history”. Гакслі стверджував, що нижчі тварини (brute animals) і (ймовірно) людські істоти — це свідомі автомати: вони отримують задоволення від свідомого ментального життя, але їхня поведінка визначається виключно (solely) фізичними механізмами. Гакслі був переконаний в тому, що тіло людей і тварин є суто фізичним механізмом і що фізичні механізми життя є пояснювані тим же чином, як і всі інші фізичні феномени» [Walter, s.a.]. 2 3 Mens. Англійським відповідником латинського mens традиційно вважають mind. Поряд з назвою «автоматизм», епіфеноменалізм на початку був також знаний як «теорія свідомого автомату» (conscious automaton theory). Див.: [Walter, (s.a.)]. 72 ISSN 0235-7941. Філософська думка, 2016, № 2 Роберт Кірк: засновник філософських зомбі Мабуть, найвідоміший приклад, який унаочнює доктрину епіфеноменалізму Томаса Гакслі, — це приклад каузальної залежності свідомості від мозку: свідомість є свого роду парою, яка є результатом роботи локомотиву (мозку). Пара не справляє жодного впливу на роботу локомотиву і є суцільно результатом роботи його двигуна. Або — вплив свідомості на тіло є не більшим, ніж вплив тіні на тіло пішохода, від якого вона й утворюється 4. Сучасна традиція Philosophy of Mind: зародження ідеї зомбі У сучасній традиції філософії свідомості (Philosophy of Mind) головним фундатором ідеї філософських зомбі 5 вважають британського філософа Роберта Кірка 6. У двох статтях 1974 року «Sentience and Behaviour» [Kirk, 1974a] і «Zombies v. Materialists» [Kirk, 1974b] британський філософ розмірковує на тему логічної можливості (logical possibility) істот, тотожних з точки зору всіх фізичних описів, але без свідомості. У своїй монографії 2005 року «Zombies and Consciousness» Роберт Кірк згадує про те, як він власне прийшов до самої ідеї філософського зомбі: «[…] це почалося на одному з моїх практичних занять зі студентами-першокурсниками. Після мого поспішного викладу головних ліній філософії Райла одна з них сказала: ”Але зомбі ж існують, чи не так?” (Вона мала на думці зомбі типу вуду: тодішній світ ще нічого не знав про філософських зомбі.) Згодом я зрозумів, що поза тим, що вона була наївною, таким був і я. Загальний ефект від цього проявився в перетворенні мене зі впертого фізикаліста на зомбі-фрика» [Kirk, 2005: p. 25]. Отже, у цій невеличкій розвідці я коротко розгляну ці дві надзвичайно важливі, але вже призабуті, статті Кірка, в яких фактично й започатковано історію філософських зомбі. Ден. У статті «Sentience and Behaviour» [Kirk, 1974a] Роберт Кірк заявляє, що «є принаймні логічно 7 можливим, що може існувати організм, нерозрізненний від нормальної людини в усіх анатомічних, поведінкових та інших спостережуваних аспектах, але при цьому нечуттєвий. І це припущення не залучає жодної очевидної спрямованості на скептицизм: прийняття такого припущення видається сумісним зі знанням про те, що фак4 Вплив епіфеноменалізму на ідею філософських зомбі прямо підтверджує і їх винахідник, Роберт Кірк: «Цілком ясно, що з епіфеноменалізму випливає (entail) можливість зомбі» [Kirk, 2005: p. 8]. 5 Як попередника філософського зомбі варто також згадати «людину імітацію» (imitation man) Кіта Кемпбела, «чиї “стани мозку у своїх фізико-хімічних властивостях точно відповідали нашим”, але який не відчував болю і не бачив кольорів» [Kirk, 2003]. 6 Як підтвердження цієї тези див., напр.: [Алексеев, 2008: с. 131; Иванов, 2013: с. 36—37; Антологія, 2014: с. 338]. 7 Р. Кірк зауважує, що поняття «логічний» він вживає у дуже ліберальному смислі, що також включає й поняття «концептуальний» [Kirk, 1974a: p. 44]. ISSN 0235-7941. Філософська думка, 2016, № 2 73 Андрій ЛЕОНОВ тично таких організмів не існує. Але питання про його валідність має безпосередній стосунок як до психофізичної проблеми, так і до філософії сприйняття. Якщо можна продемонструвати його валідність, то певні вельми поширені погляди стосовно аналізу звітів досвіду доведеться полишити, й тоді, як може вижити Матеріалізм, важко уявити собі. Але якщо можна продемонструвати його хибність, тоді, здається, Матеріалізмові ніщо не загрожує» [Kirk, 1974a: p. 43]. За свою мету Кірк ставить показати, що зомбі є дійсно логічно можливими [Kirk, 1974a: p. 43]. Свій опис Кірк починає з історії людини на ім’я Ден, який зі стану цілком нормальної людини почав поетапно перетворюватися на зомбі. Одного дня, серйозно порізавши руку, Ден дуже здивувався, оскільки, незважаючи на «больову ситуацію» (pain-situation) (тобто ту ситуацію, в якій нормальна людина страждатиме від болю) і «больову поведінку» (pain-behavior) (наприклад, больові здриги (winces), стогін (groans) і зойки, як-от «Болить мов у пеклі!»), Ден не відчував ніякого болю взагалі. Він наполягав на тому, що над своєю «больовою поведінкою» він не мав ніякого контролю і відчував себе радше «лялькою», ніж нормальною людиною: його больові стани нагадували несвідоме смикання пальця (one’s finger involuntarily twitching), яке, наприклад, можна спостерігати у нормальної людини [Kirk, 1974a: p. 44]. Через шість місяців Ден починає помічати, що втрачає ще одну свою здатність, а саме чуття нюху (sense of smell). Коли він, наприклад, нюхає троянди, він не відчуває ніякого запаху взагалі, але його поведінка зберігається такою самою, якою вона була, коли він ще міг розрізняти запахи. Він, як і раніше, може сказати: «Це просто прекрасний запах», і його обличчя виражатиме задоволення, але феноменально ніякого запаху троянд він при цьому не відчуватиме: «весь його вираз обличчя і рухи органів мовлення (так він, здається, думав) були несвідомі, так само як і в продукуванні речень, які ”виражали” чи “описували” біль у больових ситуаціях» [Kirk, 1974a: p. 46– 47]. Згодом Ден залишився тільки з двома органами чуття: зором та слухом, а потім втратив і ці останні. Деякі з його близьких друзів почали підозрювати, що у Дена дійсно «всередині тиша й темрява» («silent and dark within») 8 і він перетворився на зомбі [Kirk, 1974a: p. 44–49]. Але, оскільки його поведінка залишалась такою, наче він і не втрачав жодного зі своїх органів чуття, вони дійшли висновку, що, врешті, він нормальний [Kirk, 1974a: p. 49]. Незалежно від того, що психологічно дуже важко, ба навіть неможливо повірити у зомбі, це автоматично не означає їх хибність: «те, у що психологічно неможливо повірити, як наслідок не обов’язково має бути хибним», а головна мета Кірка — «показати лише логічну можливість Зомбі» [Kirk, 1974a: p. 49]. 8 Порівняй із відомими метафорами Чалмерса: «Зомбі є просто чимось фізично тотожним мені, але не має свідомого досвіду – всередині нього суцільна темрява» [Чалмерс, 2015: с. 62]; «Чому вся ця обробка інформації не відбувається “напотемки”, без будьякого внутрішнього відчуття?» [Чалмерс, 2013: с. 127]. 74 ISSN 0235-7941. Філософська думка, 2016, № 2 Роберт Кірк: засновник філософських зомбі Як австралієць Девід Чалмерс у своєму magnus opus, «The Conscious Mind» [Chalmers, 1996] 9, де «ідея зомбі проти фізикалізму вживається найбільш систематично» [Kirk, 2003], так і британець Роберт Кірк у цій своїй статті доводять, що немає логічного випливання (entailment) від мозку до свідомості. Апелюючи до уявного скептика, Кірк стверджує: «Тільки тому, що він уже знає про те, що людські істоти є чуттєвими (sentient), він схильний казати, що з наявності нормального людського мозку випливає (entail) стан чуттєвості. Крім того, поняття структури та хімічної композиції, як видається, не мають жодних релевантних зв’язків з поняттями чуттєвості» [Kirk, 1974a: p. 54], а «з виконання релевантних каузальних функцій нормальним людським мозком не випливає (entail) чуттєвість (sentience) особи, яка має цей мозок» [Kirk, 1974a: p. 54]. Отже, «не існує хороших апріорних арґументів проти тієї можливості, що дві речі можуть відрізнятися у важливому аспекті й бути нерозрізненними через спостереження їхніх поточних структур і станів» [Kirk, 1974a: p. 58]. Згідно з Кірком, «дійсно, важко побачити, як будь-яка версія Матеріалізму могла би бути примиреною з логічною можливістю Зомбі, за тієї умови, що ми є чуттєвими» [Kirk, 1974a: p. 60]. Ґулівер versus Зулівер. У своїй наступній статті «Zombies v. Materialists» [Kirk, 1974b] того самого 1974 року Роберт Кірк продовжує доводити логічну можливість зомбі і як наслідок — хибність матеріалізму. Щоб підтвердити цей висновок, а саме те, що з фізичного не випливає (entail) свідомість і Теза про випливання ментального з фізичного (The Entailment Thesis) є хибною, Кірк пропонує нам уявити наступну ситуацію. Спробуймо уявити Ґулівера в Ліліпутії. Але, на відміну від ориґінального Гулівера, описаного в оповідках Джонатана Свіфта, наш герой у своїх подорожах зіткнувся з такою-от бідою: «він зустрів расу істот, навіть менших за Ліліпутів, але технологічно набагато більше розвинених (advanced), ніж ми самі. Команда вчених (Мозкова Команда) вторглася до його голови, від’єднала нервові закінчення, які йдуть до та від його мозку, через що зробила їх недієвими. З того, що залишилося від нервової системи, вона під’єднала до монітору входи (inputs) через аферентні нерви 10, а виходи (outputs) почала посилати через еферентні нерви 11, таким чином продукуючи поведінку, нерозрізненну із поведінкою нормальної людини. Таким чином, Мозкова Команда перебрала на себе ті функції мозку Ґулівера, які керували його поведінкою, а їхня завзята орієнтація на цей проект впевнила їх у тому, що істота (entity), частиною якої тепер вона стала, була схильною (disposed to) 9 Особливо див.: [Chalmers, 1996: p. 94–99; Чалмерс, 2015: с. 60—67]. Передають нервові імпульси від рецепторів або органів відчуття до центральної нервової системи. 11 Передають нервові імпульси від центральної нервової системи до виконавчих елементів, таких як м’язи або залози. 10 ISSN 0235-7941. Філософська думка, 2016, № 2 75 Андрій ЛЕОНОВ поводити себе як людина. Я називатиму цю істоту Зулівером» [Kirk, 1974b: p. 143—144]. Незважаючи на те, що Зулівер поводить себе в усіх відношеннях як нормальна людина, у нього немає ніякої чуттєвості, або, як ми би зараз сказали, феноменальної свідомості, оскільки «Зулівер був нічим іншим, як супер-лялькою, з ляльководами-резидентами» [Kirk, 1974b: p. 144]. Отже, свідомість не випливає (entail) з поведінки. На думку Кірка, Зулівер є яскравим контрприкладом проти «аналітичного біхевіоризму» та «каузального аналізу», згідно з якими «ментальний стан є, грубо кажучи, відповідальним за реалізацію певного різновиду поведінки» [Kirk, 1974b: p. 144—145]. Незважаючи на те, що Зулівер поводиться так, наче він переживає біль: дригається (winces), стогне (groans) тощо, з цього не випливає, що він насправді має біль, оскільки у цьому разі каузальні стани є власне такими, що спричинені діяльністю Мозкової Команди і відповідають за нервові входи та виходи, а також за кінцеву поведінку: «Каузальні функції, що, як правило, аналітично корелюють з болем, виконуються. Але із самого факту, що вони виконуються, ще не випливає (entail), що Зулівер відчуває біль» [Kirk, 1974b: p. 145]. Згідно з Кірком, Зулівер є також контрприкладом і проти «матеріалістичної теорії тотожності» [Kirk, 1974b: p.146]. Навіть якщо через внутрішні модифікації у мозку спробувати повернути Зулівера до стану чуттєвості Ґулівера, то ми не матимемо міцної опори для переконання в тому, що навіть якщо ця чуттєвість з’явиться, то це буде тільки результатом цих модифікацій у мозку, оскільки не існує прямого випливання (entailment) від фізичного опису до свідомості [Kirk, 1974b: p. 147]. Цю свою статтю Роберт Кірк завершує так: «ми маємо усвідомити (recognize), що для нас існує щось більше, ніж те, з чим матеріалісти є спроможними погодитися» [Kirk, 1974b: p.152]. На завершення варто зауважити, що, на відміну від австралійця Девіда Чалмерса, який із самого початку апелює до ідеї філософських зомбі у книзі 1996 року (хоча, на мою думку, можна сміливо стверджувати, що у своїй програмній статті 1995 року Чалмерс вже фактично апелює до цієї ідеї) і який досі залишається прихильником та головним пропонентом цієї ідеї у традиції філософії свідомості, британець Роберт Кірк, увівши концепцію філософських зомбі до традиції Philosophy of Mind, у подальшому намагався (і досі намагається) довести, що ідея філософських зомбі є хибною (див., напр.: [Kirk, 2005]) 12. 12 Наприклад, на офіційному сайті філософа стосовно цієї монографії сказано: «Певною мірою, книга ”Zombies and Consciousness” виправляє помилку захисту можливості зомбі у статтях 1974 року» (http://www.nottingham.ac.uk/philosophy/people/robert.kirk). Згідно із самим Кірком, однією з цілей цієї книги було «[...]показати некогерентність ідеї зомбі» [Kirk, 2005: p. 217]. 76 ISSN 0235-7941. Філософська думка, 2016, № 2 Роберт Кірк: засновник філософських зомбі ДЖЕРЕЛА / REFERENCES Алексеев, А. Ю. (2008). Определение философских зомби. В: Философские науки, 1, 126–148. Антологія сучасної аналітичної філософії, або Жук залишає коробку (2014). Л.: Літопис. Иванов, Д. Б. (2013). Природа феноменального сознания. М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ». «Медитації» Декарта у дзеркалі сучасних тлумачень: Жан-Марі Бейсад, Жан-Люк Марйон, Кім Сан Он-Ван-Кун (2014) (Пер. з фр. і лат.). К.: Дух і Літера. Чалмерс, Д. (2013). Лицем до лиця з проблемою свiдомостi. В: Актуальнi проблеми духовностi. Кривий Рiг, 14, 121–152 (Переклад з англійської А. Леонова за науковою редакцією Я.В. Шрамка). Чалмерс, Д. (2015). Арґумент 1: Логічна можливість зомбі (переклад з англійської А. Леонова). В: Філософська думка, 2015, 60–67. Chalmers, D. J. (1996). The Conscious Mind: In Search of a Fundamental Theory. New York: Oxford University Press. Kirk, R. (1974a). Sentience and Behaviour. In: Mind, 83, 43–60. Kirk, R. (1974b). Zombies v. Materialists. In: Proceedings of the Aristotelian Society. 48, 135– 152. Kirk, R. (2003). Zombies. In: Stanford Encyclopedia of Philosophy. Kirk, R. (2005). Zombies and Consciousness. New York. Walter, S. (s.a.). Epiphenomenalism. In: Internet Encyclopedia of Philosophy (http://www.iep. utm.edu/epipheno/). Статтю одержано / Received 06.04.2016 Леонов, Андрій — маґістр філософії, випускник кафедри філософії Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара. Сфера наукових інтересів — філософія свідомості, філософський переклад, філософія Рене Декарта, феноменологія. Leonov, Andrii — M.A. in philosophical sciences, Graduate of the Department of Philosophy, Oles Honchar Dnipropetrovsk National University. Sphere of scientific interests: Philosophy of Mind, philosophical translation, Rene Descartes’ philosophy, phenomenology. ISSN 0235-7941. Філософська думка, 2016, № 2 77