Раціоналізм та релятивізм: есей про Джона Роулза та Майкла Оукшотта

Автор(и)

  • Aaron James Wendland Королівський коледж в Лондоні (Велика Британія); Мессей коледж Університету Торонто (Канада), Велика Британія https://orcid.org/0000-0002-8556-8660

DOI:

https://doi.org/10.18523/2617-1678.2022.9-10.107-118

Ключові слова:

раціоналізм, релятивізм, теорія, практика, свобода, рівність, традиція, Джон Роулз, Майкл Оукшотт

Анотація

У цій статті змодельовано уявну розмову між двома мислителями ХХ століття: Джоном Роулзом і Майклом Оукшоттом. Розмова є «уявною», оскільки, окрім кількох невеличких зауважень, що можна знайти у їхній спадщині, жоден з них напряму не звертався до іншого. Стаття починається з аналізу Оукшоттового образу «раціоналіста» та відповідної традиції в історії політичної думки. Зокрема, у статті показано, що раціоналізм у політиці передбачає переконання, що розум є непохибним провідником у політичній діяльності і що раціоналіст прагне визначеності та досконалості в політичних справах. Далі у статті висвітлено раціоналістичні тенденції в «Теорії справедливості» Роулза, а також проаналізовано Оукшоттову критику раціоналізму, яку застосовано й до Роулза. Якщо стисло, Оукшотт розрізняє технічне та практичне знання і стверджує, що принципи, з яких складаються технічні керівництва на кшталт «Теорії справедливості», є спрощенням і не замінюють розуміння, яке ми отримуємо через власний практичний досвід та участь у певній політичній традиції. Пояснюючи Оукшоттову критику раціоналізму та позиції Роулза, автор статті демонструє наявність елементів релятивізму у ставленні першого до політичних практик і традицій, а через це – формулює заперечення проти Оукшотта, які міг би висунути прихильник Роулза. В цьому контексті проаналізовано схильність Роулза до ліберальної традиції та релятивності, що імпліцитно присутня у його поясненні «рефлексивної рівноваги» та «розумності», а також зауважено схожість Роулза з Оукшоттом. Зрештою, у цій статті стверджується, що сила Роулзової позиції полягає не в тому, що сформульовані ним принципи справедливості встановлюються раціональними агентами у вихідній позиції, а в тому, що вони є принципами, які породжені й співзвучні з ідеями, що глибоко вкорінені у самій західній традиції.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Біографія автора

Aaron James Wendland, Королівський коледж в Лондоні (Велика Британія); Мессей коледж Університету Торонто (Канада)

Вендланд Аарон Джеймс – доктор філософії, візійний співробітник із публічної філософії Королівського коледжу в Лондоні (Велика Британія); старший науковий співробітник Мессей коледжу Університету Торонто (Канада)

Посилання

  1. Dreben, B. (2003). On Rawls and Political Liberalism. In S. Freeman (Ed.), The Cambridge Companion to Rawls (pp. 316–346). Cambridge University Press.
  2. Cohen, J. (2003). For a Democratic Society. In S. Freeman (Ed.), The Cambridge Companion to Rawls (pp. 86–138). Cambridge University Press.
  3. Franco, P. (1990). The Political Philosophy of Michael Oakeshott. Yale University Press.
  4. Franco, P. (2004). Michael Oakeshott: An Introduction. Yale University Press.
  5. Gray, J. (2000). Two Faces of Liberalism. Polity Press.
  6. Harsanyi, J. (1975). Can the Maximin Principle Serves as a Basis for Morality? A Critique of John Rawls’ Theory. American Political Science Review, 69, 594–606.
  7. Isaacs, S. (2006). The Politics and Philosophy of Michael Oakeshott. Routledge.
  8. Larmore, Ch. (2003). Public Reason. In S. Freeman (Ed.), The Cambridge Companion to Rawls (pp. 368–393). Cambridge University Press.
  9. McIntyre, K. (2004). The Limits of Political Theory: Oakeshott’s Philosophy of Civil Association. Imprint Academic.
  10. Minogue, K. (1975). Michael Oakeshott. In A. de Crespingy, & K. Minogue (Eds.), Contemporary Political Philosophers (pp. 120–147). Dodd, Mead & Company.
  11. Mulhall, S., & Swift, A. (2003). Rawls and Communitarianism. In S. Freeman (Ed.), The Cambridge Companion to Rawls (pp. 394–425). Cambridge University Press.
  12. Nagel, Th. (2003). Rawls and Liberalism. In S. Freeman (Ed.), The Cambridge Companion to Rawls (pp. 62–85). Cambridge University Press.
  13. Nardin, T. (2001). The Philosophy of Michael Oakeshott. The Pennsylvania State University Press.
  14. Oakeshott, M. (1933). Experience and Its Modes. Cambridge University Press.
  15. Oakeshott, M. (1975). On Human Conduct. Clarendon Press.
  16. Oakeshott, M. (1983). On History and Other Essays. Blackwell.
  17. Oakeshott, M. (1989). The Voice of Liberal Learning. Yale University Press.
  18. Oakeshott, M. (1991). Rationalism and Politics. Liberty Fund.
  19. O’neill, O. (2003). Constructivism in Rawls and Kant. In S. Freeman (Ed.), The Cambridge Companion to Rawls (pp. 347–367). Cambridge University Press.
  20. Podoksik, E. (2003). In Defence of Modernity: Vision and Philosophy in Michael Oakeshott. Imprint Academic.
  21. Rawls, J. (1993). Political Liberalism. Columbia University Press.
  22. Rawls, J. (1999a). A Theory of Justice: Revised Edition. Harvard University Press.
  23. Rawls, J. (1999b). Collected Papers. Harvard University Press.
  24. Rawls, J. (2001). Justice as Fairness: A Re-Statement. Harvard University Press.
  25. Rorty, R. (1991). The Priority of Democracy to Philosophy. In R. Rorty, Objectivity, Relativism and Truth (pp. 175–196). Cambridge University Press.
  26. Sandel, M. (1998). Liberalism and the Limits of Justice. Cambridge University Press.
  27. Sandel, M. (1984). Liberalism and its Critics. Blackwell.
  28. Scanlon, T. M. (2003). Rawls on Justification. In S. Freeman (Ed.), The Cambridge Companion to Rawls (pp. 139–167). Cambridge University Press.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-12-30

Як цитувати

Wendland, A. J. (2022). Раціоналізм та релятивізм: есей про Джона Роулза та Майкла Оукшотта. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, (9-10), 107–118. https://doi.org/10.18523/2617-1678.2022.9-10.107-118