Abstract

У статті проаналізований медіа-простір, в якому православні та греко-католицька конфесії представлені постатями своїх речників. Спікерство в релігійних організаціях – це специфічний вид соціальних комунікацій, адже пріоритетною в них є керигма, тобто місійна проповідь. Головна мета статті – через аналіз вузлових повідомлень провідних речників православних та греко-католицькоїконфесій окреслити роль цих постатей у соціальних комунікаціях. Методологія. Реалізація мети та завдань статті зумовила застосування емпіричного та теоретичного методів. Зокрема,спостереження як емпіричний метод застосовуємо, щоб виокремити постаті провідних речників, їхні вузловімедіа-повідомлення. Метод порівняння використовуємо, щоб дослідити комунікаційний дискурс кожної з церков в особі їхніх речників. Теоретичні методи дослідження дають змогу заглибитись у комунікаційне поле дискурсів. Розглядаючи окремі вектори комунікації між церквою та суспільством, використовуємо теорію дискурсу Е. Лакло і Ш. Муфф, де основою є боротьба дискурсів, а також теорію медій Максвела Мак-Комбса, що рольЗМІпоказує через аналіз їхньої дії та суспільних наслідків. В основі дослідження представлено такі завдання: проаналізувати громадську думку стосовно провідних речників конфесій; визначити, яку роль відіграють речники в генеруванні діалогу між цервою та суспільством; з’ясувати основні концептуальні повідомлення, які артикулюють речники; проаналізувати головні теми комунікаційного діалогу, а через них позиціювання цихцерков у медіа-просторі. Наукова новизна дослідження у виявленніролі речників православних і греко-католицької конфесій через їхні засадничі повідомлення у соціальних комунікаціях. Це дозволяє зробити висновок, що за період незалежності України з її конфесійного простору виокремилися авторитетні речники, які забезпечують для своїх церков ефективні соціальні комунікації. Православне середовище представлене низкою постатей речників, які артикулюють та уособлюють ті чи інші стратегічні вектори розвитку конфесій. Зокрема, УПЦ КПдіє як національна церква, активно проголошуючи необхідність для Української держави єдиної Помісної православної церкви. Патріарх Філарет у суспільній свідомості постає в образі загальнонаціонального релігійного лідера. Прес-секретар УПЦ КП Євстратій Зоря займається активним викриттям політики «русскогомира», донесенням через європейські структури до світової громадськості української позиції щодо релігійних аспектів воєнних дій.Середовище УПЦ МП сегментоване на два протилежних табори: проукраїнський та проросійський. Митрополит Володимир і прот. Георгій Коваленко як провідні речники конфесії демонструють позицію до автономії від РПЦ, розвиток її як української церкви, що прагне певної модернізації. Водночас митрополит Онуфрій уособлює консервативний і проросійський вектор розвитку УПЦ МП у парадигмі «русского мира». Греко-католики в інформаційному просторі України представлені постатями своїх речників кардинала Любомира Гузараі верховного архиєпископа Святослава, які завдяки своїй ґрунтовній освіті, духовному й церковному досвіду, активній громадянській позиції, відкритості є лідерами думок не тільки для греко-католицької аудиторії, але й загальноукраїнської.