Abstract

Мета цієї статті – акцентувати увагу на проблемності трансляції педагогічного досвіду, спираючись на методологію феноменологічної філософії. Будь-який досвід є принципово незавершеним і потребує свого семантичного прояснення, але прояснення також залишається принципово незавершеним і потребує постійної реінтерпретації. Існує нескінченна кількість можливих семантичних інтерпретацій буття, жодна з яких не має монополії на істинність: всі вони разом утворюють єдиний континуум семантичного поля. Досвід складається не з фактів, він утворюється аксіологічними та інтенційними структурами, у полі яких ці факти конституюються у певні знання. Все, що не відповідає аксіологічним та інтенційним структурам, ігнорується свідомістю і залишається за межами досвіду. Протенції всякого досвіду є педагогічними у тому сенсі, що він виконує дидактичну роль. Те, що зазвичай називають педагогічним досвідом, означає семантичну єдність змісту всякого знання, його «як» і «навіщо». Феноменальний досвід розгортається як вільна спонтанність, як непередбачувана і незворотна трансформація всього поля досвіду.