Abstract

У статті аналізується внутрішній діалог людини з позиції визначення ознак філософського мислення, що здійснюється у станах як кризи, так і щастя. Мета дослідження зумовила вибір тексту, а саме – давньоєгипетського письмового джерела «Розмова розчарованого зі своїм Ба» (ХХІІ–ХХІ ст. до н. е.), в якому зафіксовано внутрішній діалог, і який є одним з перших філософських творів в історії людства. Особлива увага приділяється розумінню рефлексивного мислення античними філософами і сучасними дослідниками. Показано, що повсякденне рефлексивне мислення відрізняється за своїми структурою та властивостями від рефлексивного філософського мислення, яке задає межі рефлексії та ставлення до себе та дійсності. Із виходом з кризи, воно стає звичкою запитування про алгоритм, мотив, призначення та межі застосування отриманих висновків, яка робить відповідь підґрунтям нового питання, що динамічно стверджує людину в набутому стані евдемонії та атараксії.