Пройшло більше року, як пішла з життя наша мила і дорога Наталочка Гаврілова. І досі стискається горло і навертаються сльози, коли згадуєш про нашу колегу, вірного товариша, віддану подругу ….

В статті розглядається питання онтології українського соціуму в контексті потенційного його виходу із стану сингулярності – він має шанс перетворитися на щось позитивно інше, або так і залишитися у вимушено знайденому стані радикального збурення, із суттєво зміненим порядком речей, явищ, очікувань, сподівань. Цей процес характеризується наступною контроверсійністю: 1) наявністю високого ризику деструктивних змін, які мають релігійну основу; 2) наявністю потенціалу конструктивних змін, досвід якого накопичений та апробований самою історичною присутністю релігії. Автор пропонує пошук життєздатних і емпірично дієвих концептів, спроможних об’єднати (...) громадян країни у прагненні вивести український соціум із стану сингулярності в новій якості – з перспективами позитивних змін. В статті аналізуються окремі теоретичні аспекти поняття «український світ», яке стає актуальним в середовищі релігієзнавців і його співвіднесеність з поняттями «нація», «українська нація», «етнічна нація», «громадянська нація», «національна ідея», «національна держава» тощо. В широкому розумінні «український світ» може розглядатися як простір єднання, співставний із загальнонаціональною ідентичністю, де індивід ототожнює себе з певними символами, цінностями, історією, територією, культурою, а також з державними та правовими інституціями, політичними й економічними інтересами. Таке розуміння концепту «український світ» логічно виводить нас на необхідність аналізу практичної його складової. Послуговуючись даними соціологічних опитувань, статистичними даними, інтерв’ю, прикладами діяльності релігійних організацій і об’єднань – аналізується місце релігії в цьому просторі єднання, її потенціал, ризики, виклики. Висновується, що «український світ» як простір єднання може і здатен формуватися за умов: 1) адекватної і зваженої політики з боку, перш за все, української держави – відповідно до Конституції, чинного законодавства, без преференцій для окремих конфесій, як шлях формування довіри до органів влади з боку конфесій; 2) розуміння і усвідомлення з боку представників церков і релігійних організацій своєї відповідальності перед українським суспільством, базування на універсальних загальнолюдських цінностях, здатних об’єднати українців та реалізація цих цінностей через практичну діяльність в суспільстві. (shrink)

В статье рассмотрены особенности постсоветской религиозной общины в Украине на основании анализа новейших социологических исследований. Отмечено формирование специфической модели религиозности современного украинского общества, его новой ценностной матрицы. К характеристике отнесены внеконфессиональное самоопределения украинский, развитие внецерковной религиозности во время сложных социально-политических событий в стране, формирование такого феномена, как гражданская религия и гражданская «экклесия».

В статті осмислюється участь релігійних громад в формуванні громадянського суспільства як простору утвердження загальнолюдських цінностей. Проаналізовано ступінь самоорганізації суспільства на цьому етапі, визначено його основні об’єктивні характеристики та роль релігійного фактору.

В статті окреслено методологічні проблеми філософсько-релігієзнавчого дискурсу прогнозної діяльності, розглянуто прогноз як специфічний тип пізнання, суб’єкт-об’єктну взаємообумовленість пізнання в умовах прогнозування. Аналіз активності пізнавальної діяльності суб’єкта потребував, в свою чергу, розгляду принципу антропності та векторності часових змін. Вирішення проблеми об’єктивності наукового аналізу релігійної дійсності, формулювання відповідного прогнозній діяльності науково-категоріального апарату, через уточнення і дефініювання окремих понять, покликаний сфокусувати ракурс релігієзнавчого дослідження і адекватно виокремити й прогнозувати саме релігійний аспект суспільного життя.

Образ майбутнього релігій цікавий нам не тільки і не стільки тим, що певною мірою передбачає або виправляє майбутнє, а й тим, що він характеризує й те релігійне сьогодення, в якому функціонує, в тісному зв’язку з існуючим суспільством. Ситуативна versus генеральна зміна акцентів у формах існування чи/й функціональності релігії постає наслідком взаємодії із суспільством, його різними сферами та людиною. Формування новітніх релігійних потреб, через задоволення яких і проявляється функціональність релігії, є фактором виникнення різних квазірелігійних і паранаукових вчень, куміроманії - як складові (...) масової соціальної міфології. На зміну «традиційно-новим» релігійним утворенням приходять ще новіші, на кшталт церкви Копімізму, Пастафаріан, Джедаїв, різних проявів квазірелігій тощо. (shrink)