Abstract

У статті розглядається специфіка процедур усвідомлення, виражених у формі пояснення й розуміння. Показано їхню концептуальну специфіку й співвідношення, виділена гносеологічна недостатність трактування пояснення як вичерпного розуміння. Разом із тим, автор показує, що розуміння як таке також не є завершальним етапом пізнання. Цим феноменом є усвідомлення, що робить пояснюване й зрозуміле остаточним фактом свідомості, перетворює його на справжній смисл. У свою чергу, усвідомлення апелює не до пояснення або розуміння змісту предмета, а до його символу.