Abstract

Розглядаються основні теорії комічного, що належать до класичної парадигми філософствування (Т.Гоббса, І.Канта, Г.Гегеля, З.Фройда та ін.), розкривається їх взаємозв’язок та еволюція поглядів на проблему комічного. Комічне сформувало особливий культурний пласт – світ сміху, який постійно протиставляється світу серйозному. Мета цієї статті – дати загальний огляд основних теорій комічного в західній філософській думці. Розгалужена культура сміху, заснована на комічному в житті та мистецтві, має глибоке історичне коріння.У класичній західній філософії існують три види традиційних теорій сміху: переваги, невідповідності, розрядки. Основні положення теорії переваги були викладені Аристотелем і Платоном і домінували у західному мисленні про сміх протягом двох тисячоліть. Вважалось, що сміх виражає почуття переваги над іншими людьми або над нашим колишнім станом.Другим підходом до вивчення проблеми гумору була теорія невідповідності яка виникла у 18 столітті, щоб кинути виклик теорії переваги,. У той час як теорія переваги стверджує, що причиною сміху є почуття переваги, то теорія невідповідності вважає, що причина сміху –це сприйняття чогось невідповідного, чогось, що порушує наші розумові моделі та очікування. Зараз це домінуюча теорія гумору у філософії та психології.Теорія розрядки стверджує, що сміх позбавляє від накопиченої нервової енергії. Засновниками цієї теорії є Герберт Спенсер і Зигмунд Фройд. У статті зазначається, що кожна з теорій гумору здатна пояснити лише деякі з комічних проявів. Проте кожен тип теорії висвітлює певний аспект гумору. А тому ведеться подальший пошук філософського обґрунтування такого складного поняття, як сміх.