Abstract

Стаття присвячена розгляду ісихастської життєстійкості православного чернецтва та її виявлення в подвижництві вітчизняних монахів. Ісихастська духовна практика дає можливість синергійного спілкування і споглядання Духа Святого. Такий стан ченця можна назвати релігійним катарсисом – духовним результатом процесу очищення душі, зцілення душі і тіла, пізнання Господа і самого себе в синергійній єдності. З цього випливає, що ісихастська життєстійкість пов’язана з аскетикою і катарсисом, до яких можна наблизитися живою вірою в Бога, послухом, безперервною молитвою, турботою про дух, праведним життям. Ісихастська життєстійкість народжується з молитви прослави, з усвідомлення власної гідності як Божої дитини.