Abstract

У статті йдеться про поетично-практичну філософію діалогу Лесі Українки, що реалізуєть- ся в драматичній творчості видатної поетеси, в її перекладацькій діяльності та концепті відношення «людина–природа». У тексті показано, що Леся Українка створює новий жанр сучасної драматургії на ґрунті застосування «сократичного діалогу», що започатковує важ- ливий напрям у сучасній лiтературі і збігається з провідною тенденцією в сучасній світовій філософії, пов’язаною з парадигмальним поворотом від філософії суб’єктивності до філософії інтерсуб’єктивності. Йдеться також про спорідненість сократичної філософії діалогу і «сократичної драми». Автор показує також важливе значення сократичного діалогу Лесі Ук раїнки у розв’язанні головних світоглядних проблем сучасності, роль арґументації, зокрема методу еленктики, актуалізацію таких понять, як «правда», «істина», що особливо важ- ливо в сучасній ситуації «постправди» і «постморалі». Ключові слова: діалог, сократична драма, еленктика, істина, правда.