When John Rawls’ A Theory of Justice was published in 1971, it brought a strong, inspiring, and refreshing creative impetus in Anglo-Saxon philosophy. Since then, Rawls’ work has been criticized on several grounds, mainly related to its Kantian formalism. However, ideas and theories are not born and do not exist in a social and political vacuum. Read in different historical contexts they can reveal new meanings and deliver specific messages, which are tailored to specific audiences and political cultures. I argue (...) in my paper that, reflecting this reality and my own life experience, Rawls’ conception of justice and of a well-ordered society always remains actual. An important part of this actuality is revealed in the manner in which the theory inspired Romanian society in its post-communist search for models of citizenship. It is also revealed by the message it delivers to today’s divided and polarized societies, where solidarity has been corroded by neoliberalism and where the citizens' sense of fairness and reasonableness have been weakened by an increasingly noxious agonistic spirit. (shrink)

The paper offers a critical examination of the term ‘reasonable comprehensive doctrines’, which is a key term in Rawls’s Political Liberalism. It is argued that this term is not accurate anymore to catch the current shape of religious and secular worldviews and the nature of their truth claims, because it focuses too much on the doctrinal character of religious truth, which plays a central role in Christianity but not in many other religions and secular worldviews. However, sociologists of religion and (...) philosopher Charles Taylor have pointed out that a shift in people’s attitude towards religion has been taking place since the last decades of the twentieth century, resulting in a more existential and less doctrinal approach to religious truth. This focus on ‘lived religion’, inspiring the faithful to put their lives in the sign of these doctrines, explains why Rawls’s doctrinal approach falls short of expectations in finding a response to the challenge of religious pluralism. Yet, in the conclusion of this paper it is shown that Rawls also values witnessing as an alternative, more existential approach to religious truth, although it plays a rather marginal role in his work. (shrink)

The article discusses Saul Kripke’s criticisms of the account of the reference of general names he called “descriptivism” and the considerations he advanced in favour of his own essentialist causal-histori cal account of the reference of natural kind terms. The alternative of conceptualism versus essentialism about the reference of general terms is explained in details. The case is made that most of the intuitions on which Kripke based his arguments are highly controversial, and the main examples he used to explain (...) and support his views do not constitute a clear case for the preference of essentialism over conceptualism. Mo re over, these examples can be modified in such ways that in the perspective of these modifications, Kripke’s essentialist construal turns out to be far-fetched and implausible, whereas a form of conceptualism is tenable. (shrink)

У цьому числі «Філософської думки» ми публікуємо матеріали семінару «Лабораторії науко- вого перекладу», які відображають обговорення українського перекладу твору Франца Боаса «Розум первісної людини». Семінар відбувся 22 грудня 2021 року в Українському центрі між- народного ПЕН-клубу за підтримки громадської організації «Лабораторія законодавчих іні- ціатив», Міжнародного фонду «Відродження», видавництва «Темпора» в партнерстві з Ук- раїнським центром міжнародного ПЕН-клубу. Текст українського перекладу представив перекладач твору Єгор Буцикін. Експертами були Лесь Белей та Юлія Буйських. Модерував семінар Вахтанґ Кебуладзе.

Поняття «філософія науки» незаперечно увійшло до сучасного філософського дискурсу. У філо- софському та науковому середовищах є різні тлумачення філософії науки. Власне науку тради- ційно вважають суспільною інституцією, створеною з метою здобуття та застосування знань про природні та штучні реалії. Водночас введення поняття «філософія науки» було б три віальним, якби його обсяг зводився до перетину обсягів понять «наука» і «філософія». Пе ре- хід від тлумачення науки загалом до її розуміння як сукупності конкретних наук з особ ливими предметними галузями викликає виокремлення із (...) загальної філософії науки групоцентрованих філософій наук на кшталт філософії біології, філософії психології, філософії технічних наук, філософії медицини, філософії соціальних наук, філософії інформаційних наук, філософії фізи- ки, філософії математики, філософії філософії тощо. У статті виокремлено різновиди сучас- ної філософії математичних та природничих наук. Специфічні ознаки цих наук аналізовано за допомоги графових класифікацій відповідних філософій. Підкреслено важливість для всіх різ- новидів філософії науки використовуваних ними реконструкцій практичних теорій. У першій частині окреслено мету статті й розглянуто предметні та теоретичні класифікації філосо- фій науки, у другій — оцінні, називні, теоретико-реконструктивні та мовно-реконструктив ні, а також зроблено висновки щодо доцільності застосування цих класифікацій до філософій суспільних та гуманітарних наук. В підсумку автори висновують, що, незважаючи на попу- лярність у філософсько-науковому середовищі різкого протиставлення класичної та некласич- ної фізики, для цього немає ґрунтовних об’єктивних підстав. (shrink)

У статті поставлено питання — що постає як подія, коли ми розглядаємо існування людини в етичному вимірі? Розглянуто рівні здійснення людиною того, що вона визначає для себе як морально зна- чуще, а також можливості сприйняття зазначеного здійснення іншими членами моральної спільноти. Це завдання, на думку автора, вимагає уваги до моральнісного виміру існування людини, в якому з’являється можливість діагностувати і змістовно аналізувати зміни, що призводять до моральнісного зсуву у світогляді людини. Зміни такого рівня концептуалі- зуються як моральнісна подія. Автор виокремлює два (...) рівні моральнісної подієвості: перший — моральнісне самоздійснення людини, яке саме по собі може призводити лише до умовної по дії- для-себе і просто визнається іншими членами спільноти; і другий — коли зазначене вище самоздійснення інші приймають, що і стає власне моральнісною Подією. Відштовхуючись від поняття «визнання», як його розробляв Ч. Тейлор, автор висуває думку, що зазначене поняття є недостатнім для того, щоб можна було говорити про «пов- ноцінне» сприйняття моральнісної події іншими. На думку автора, запроваджений у розвідці концепт «прийняття Іншими» дає змогу тематизувати такі важко фіксовані складові мо- ральнісної події, як зміна внутрішніх почуттєво-розумових віро-гідностей людини та її віру- вальної налаштованості. Крім цього, обґрунтовано доцільність розгляду моральнісної події через її внутрішній простір і час як форми подієвості. Внутрішній простір моральнісної події визначено як при- сутність, а внутрішній час — як її драматургія. (shrink)

12 червня 2021 року Кантівське товариство в Україні зорганізувало і провело online черговий семінар, цього разу присвячений настільки ж давній і контроверсійній, наскільки ж і досі дис- кусійній темі «Кант і метафізика». У заході взяли участь науковці, незалежні дослідники, а також викладачі та студенти провідних вищих навчальних закладів України — Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, Національного університету «Києво-Моги лян- ська академія», Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка та Одеського національного університету імені І.І. (...) Мечникова. Доброю нагодою для цьогорічного семінару стала 240 річниця публікації «Критики чистого розуму» — тексту, який виявився парадигматичним для всієї філо- софії епохи модерну. Звісно, всі учасники заходу — як у доповідях, так і при обговоренні — не могли обійти мовчанням задум Кантової «Критики» як критики традиційної метафізики. Утім, не менш цікавими виявилися також інші теми: і еволюція Канта як метафізичного мислителя, і фундаментальна проблема співвідношення метафізичного і наукового знання, і місце метафізичної проблематики в контексті третьої «Критики». Окремо було відзначено інтерпретацію першої «Критики» Канта в сучасному американському кантіанстві. Нижче публікуємо доповіді тих учасників, які дали згоду на оприлюднення своїх матеріалів. (shrink)

Увагу у статті зосереджено на розгляді моделі перехресного консенсусу у просторі суспільної моралі та можливостей її практичної реалізації задля розбудови суспільної згоди. У пошуках надійних механізмів суспільної єдності Джон Ролз розрізнює всеохопні моральні доктрини та політичні доктрини як переконання в межах приватної та публічної сфер відповідно. Пе ре- хресний консенсус забезпечує суспільну згоду в публічному просторі, залишаючи поза своєю орбітою переконання приватної сфери. Моральні цінності перехресного консенсусу утворюють сферу суспільної моралі, діє ву в конкретно-історичному демократичному суспільстві, яке Ролз називає добре (...) впорядкованим суспільством. Конкретно-історичний характер добре впорядкованого суспільства зумов- лений відповідною фоновою культурою, яку можна імплікувати як досвід громадянськості, визначений особливостями соціальних інституцій Модерну, що є безпосереднім іманентним ду ховно-ціннісним супроводом суспільного життя, фоновим щодо експліцитних ціннісно-нор- мативних програм та стратегій вчинення індивідів у суспільному житті, зорієнтованих на оптимізацію суспільної взаємодії. Моральні цінності в межах перехресного консенсусу є міні- малістськими, контекстуальними та універсальними в своїй зо бов’язувальній чинності. Перехресний консенсус унеможливлює перетворення будь-якої все- охопної моральної доктрини на реґулятивну ідею суспільного життя і задає формальну гори- зонтальну суспільну взаємодію, кориґовану в режимі реального часу. (shrink)

За багато років, що минули з того часу, як Джон Ролз видав свою працю «Теорія справедли- вості», в академічних колах сформувалося і набуло великого поширення ставлення до Ролзової теорії як до нового етапу розвитку локівсько-кантівської ліберальної традиції. Однак після того, як нещодавно було відкрито для дослідників папери Ролза в Архіві Гар вард- ського університету, стало зрозуміло, що усталене уявлення є не зовсім точним. Вивчення ранніх праць Ролза, значна частина яких залишається неопублікованими, дало змогу об’єм- ніше побачити етапи та особливості формування (...) його теорії й загалом по-новому подиви- тися на історію розвитку політичної філософії в ХХ столітті. В центрі уваги цієї статті праці Ролза, написані в 1940-х — першій половині 1950-х років, до поїздки Ролза в Окс форд, коли завершується його «вітґенштайніанський поворот», а от же, їх виправ- дано можна розглядати як окремий етап розвитку його думки. Тому вони становлять неабиякий інтерес для дослідження. Ана ліз ранніх праць Ролза дав змогу побачити, що ба зові концепти Ролзової теорії справедливості починають формуватися ще до його поїздки в Оксфорд. В цих працях Ролз ще не звертається власне до теми справедливості, про те в них закладаються основи для концептів «добре впорядковане суспільство», «вихідна позиція», то го тлумачення обставин справедливості, що ми його знаходимо в «Теорії справедливості». І хо ча після війни Ролз відмовляється від релігії, наслідком чого став пошук ним базових етичних принципів справедливої кооперації, які можна обґрунтувати раціонально, у своїх подальших працях він зберігає загальну орієнтацію на соціальний ідеал, уявлення про який він формує у 1940-ві роки в межах традиції неоортодоксальної протестантської теології. (shrink)

Ідеї пізнього, а особливо раннього періодів творчості Ролза рідко стають предметом серйозної уваги. На думку автора, ця ситуація усталює стереотипні й однобічні тлумачення. Натомість предметна увага до Ролзових ідей раннього і пізнього етапів дає підстави істотно збагатити поле інтерпретацій в сучасній політичній філософії. Мета цієї статті потрійна: довести, що критика Мартою Нусбаум пізніх ідей Ролза, запропонована в межах підходу спроможностей, не є вичерпною; що ця критика постане більш плідною, якщо спиратиметься на деякі ранні ідеї самого Ролза, які той згодом використовувати (...) перестав; що таке поєднання критичних арґументів створює нову версію політичного лібералізму, послідовнішу за версії як пізнього Ролза, так і Нусбаум. Цю версію автор пропонує називати «експансивним політичним лібералізмом». Важливим компонентами ЕПЛ є ідея Генрі Ричардсона про взаємодоповнюваність «благого» та «правильного», арґумент пайдеї, а також інтерпретації підходу спроможностей в рамках «розумних всеохопних доктрин». Спираючись на ці компоненти, автор описує механізм впливу на «фонову культуру», з якої потім наро- джується «публічний розум», що буде визначати «політичну концепцію» Ролза. Таким чином, у рамках ЕПЛ «політична концепція» може розширюватися. Через взаємодоповнюваність «благого» та «правильного» вона набуває здатності краще реаґувати на політичні виклики, зберігаючи водночас непорушність фундаментальних політичних принципів суспільства. (shrink)