Abstract

Філософія Відродження передбачає наявність світоглядних детермінант, що мають глибинний герметичний сенс. Із розвитком гуманітарного знання необхідним стає прагнення визначити послідовність суджень теоретичного й наукового змісту. Людина як специфічний мікро-макрокосм у площині буття отримує універсальні риси, пов’язані з визначенням метафізичних основ пантеїстичної діалектики. Фр.Петрарка вибудовує цілий комплекс ідей пантеїстичного розуміння природи, що уособлює ідею вічного творення. Автор статті захищає тезу про те, що теоретична спадщина італійського творця має значення для поглиблення внутрішніх зв’язків між отологічними і теоретико-пізнавальними детермінантами гуманістичної традиції.