Abstract

Стаття присвячена дослідженню впливу неоплатонічних концепцій, зокрема філософії Прокла на дискурсивний простір іранського неоплатонізму. Система Прокла, неоплатонічна діалектика, виявилася слушною для школи Йахї ас-Сухраварді. Досліджуючи «Першу філософію», Сухраварді робив спробу побудувати онтологічну концепцію на підставі неоплатонічної системи. Відтак діалектика Прокла допомагала йому примирити ісламську ортодоксію та шиїтські концепції гулат. Рецепція платонізму в рамках ілюмінативістської школи вплинула на розвиток іранської філософської думки в наступні періоди. Вона поставила дискурсивні рамки іранським філософським школам періоду Сефевідського Ренесансу XVI-XVII століть, неоплатонізм виявився основною мовою філософської рефлексії іранської (шиїтської) інтелектуальної сфери протягом усього Високого Середньовіччя та Нового Часу. Крім того, вплив Сухраварді та його послідовників проявляється і в інтелектуальній традиції Османської імперії, проте ілюмінативістські традиції Високої Порти вимагають подальшого детального вивчення. Так, сувора ієрархічність онтологічної та епістемологічної системи підтверджувала складні релігійно-історичні побудови імамології шиїтів. Ланцюжки одкровення «вілаят» розглядалися в контексті неоплатонічної еманації, і однією з форм легітимації пророчого одкровення імамів була апеляція до акциденційного світла, прикордонного простору між світом ідей та світом матерії. Крім того, саме складна, багаторівнева система Прокла і Дамаскія пропонувала не тільки вертикальну орієнтацію від Вищого Первоначала до нижчих форм матерії, а й численні горизонтальні рівні, паралельні один одному, в якому кожна з іпостасей Єдиного ділиться на ряд самозавершених причетних іпостасей непричетної монадичної причини. Зберігаючи цю структуру, Сухраварді говорить про множинність самозавершених одкровень, що виходять з єдиного витоку всіх пророцтв, реальності алам ал-мітал.