Abstract

Статтю присвячено дослідженню категорії "кредитор останньої інстанції". Проаналізовано класичні інтерпретації "кредитора останньої інстанції" та теорії, на яких це поняття базується. Досліджено еволюцію теоретичних знань, а також проаналізовано практичний досвід. Спираючись на роботи провідних сучасних вчених, стаття має на меті обґрунтувати необхідність подальшого розвитку теорії проблеми "кредитора останньої інстанції", та висвітлити питання дискусії стосовно того, чи має стати Європейський Центральний Банк кредитором останньої інстанції. Аналіз точок зору вчених був необхідним для того, щоб зрозуміти різницю між "кредитором останньої інстанції" для банків та для урядів, а також для того, щоб позначити переваги та недоліки для економічної стабільності у ЄС. Підкреслено головні аргументи вчених-дослідників, які підтримують або не підтримують роль Європейського Центрального Банку як кредитора останньої інстанції як для банків, так і для урядів. Зроблено висновок щодо перспектив Центрального Банку як кредитора останньої інстанції