Abstract

Шлях розвитку сучасного суспільства зорієнтований на постійне збільшення виробництва і споживання природних ресурсів, що спричиняє глобальну екологічну кризу, яка може бути одним із джерел стресу сучасної людини. Показано, що формування нового способу взаємин людини, техніки й природи є одним із завдань сучасної соціальної роботи. Актуальність теми зумовлена глобальністю екологічної проблеми й розширенням сфери екологічного знання на сучасну соціальну роботу, а також потребою формування життєво-ціннісних орієнтацій, зокрема відповідальному й гуманному ставленню як до природи, так і до людини. Доводиться, що саме звернення соціальних працівників до екологічної теорії було зумовлено життєвою необхідністю, коли увага зосереджувалася на проблемі взаємодії людини з навколишнім природним середовищем. Більшість соціальних теорій орієнтувались на особистість, вважаючи природу лише середовищем життєдіяльності людини, проте екологічна теорія наголошує і на цінності природного середовища, і на його взаємозв'язках з людиною, при цьому людина своєю практичною діяльністю змінює природне середовище, а довкілля, своєю чергою, позитивно впливає на людей. Зважаючи на це, доведено необхідність принципово нових підходів, зокрема екологічного, до соціальної роботи. Розглянуто соціально-філософську ретроспективу екологічного фактору в соціальній роботі. Вона не просто має інформувати про стан речей, а навчати соціальних працівників дієвим засобам протидії екологічно-кризовим явищам. Ці питання підпорядковані тому, щоб соціальна робота набувала соціально-гуманістичного спрямування і саме через екологічні знання, які в процесі соціальної роботи орієнтувалися б на абсолютну цінність природи. Відповідно соціальна робота прогресуватиме, коли вона розвиватиметься на засадах філософії освіти і враховуватиме інтереси особистості як природної істоти.