Abstract

Розглядається давньогрецьке поняття істини щодо мови та мовних контекстів. Істина представляється як металінгвістичний контекст, який породжує численні смислові об’єкти, що функціонують як семантичні поля. Аналізується уявлення про істину як семантичну структуру у зв’язку з особливостями використання поняття ἀλήθεια в античній філософії, пропонується програма дослідження поняття істини у давньогрецькій мові. Дослідження є першим наближенням до реконструкції алетіології давньогрецької філософії класичного періоду. Для цього передбачається розглянути поняття ἀλήθεια як семантичну домінанту або наддомінанту, за якою слідують її приватні локалізації. Необхідною складовою такого дослідження є також систематизація та класифікація контекстів, у яких використовується дане поняття. Мова йде про контексти істини, або про саму істину як суму контекстів, у яких протікає життя людини. Тут істина може розглядатися, в одному випадку, як конгломерат, хаотичне поєднання розрізнених елементів або ж як система смислових зв’язків, що охоплюють різні області дискурсу, де природна мова виступає в якості першоджерела, матеріалу, мега-нарративу, вихідного для будь-якого можливого розгляду істини.