Abstract

Представлено розуміння дивідуальної природи особистості з погляду політичного метамодернізму Ханзі Фрайнахта. Він послуговується трансперсональною перспективою, в центрі якої стоїть (трансін)дивід – член більш розвинених та ускладнених суспільств. Проаналізовано монографічні праці автора на предмет використання концепції дивід(уум), яка була сформована у постмодерні і запозичена теоретиками метамодерну. Тож в роботі представлена спроба осмислити багатогранність дивіду та дивідуальності поза постмодерним дискурсом. Дивідуальність концептуалізовано як суб’єктність, що синтезована на межі колективного та індивідуального з урахуванням впливу постмодерної цифровізації у поєднанні з трансперсональним поглядом на людську соціальність. Дивідуація є новітньою формою суб’єктивації, яка перетворює індивіда на дивіда. Продемонстрована відмінність розуміння дивіду(альності) у політичному метамодернізмі та постмодернізмі. Проаналізовано теорію дивідуації, основи якої простежуються у працях Ханзі Фрайнахта. Запропоновано визначення «дивідуалізму». «Дивідуалізм» представлено як траєкторією згуртовування у «суспільстві-слухачеві», члени якого разом розвиваються духовно та психологічно. «Дивідуалізм» включає в себе не лише можливість (ін)дивіда наділяти своє життя сенсом, але й робити це з урахуванням взаємопов’язаності зі спів-громадянами та сплетеності їхнього буття. На противагу умовно негативному розумінню дивіда, яке висувають постмодерністи, описано потенційно позитивні риси, які можуть бути притаманні дивіду в тому випадку, якщо (ін)дивіду вдасться пізнати, впорядкувати і реалізувати свою дивідуальність. Пізнання власної дивідуальності вважається непростим завданням, але сприятливим для впорядкування наявних «Я-образів», або ж для їхнього увиразнення. Насамкінець наведено міркування щодо ризикованості потрапляння у пастку тупикової практики інтегрування непоєднуваних проявів людської (ін)дивідуальності.