Abstract

Мета статті – виявити складові творчого методу та антропологію театру Шекспіра, порівняти театр Шекспіра з театром бароко, проаналізувати різні концепції шекспіріани. Методи дослідження – герменевтичний, культурна антропологія, історично-культурний, аналітичний, психоаналіз. З філософсько - антропологічної позиції проаналізований творчий метод та творчість В. Шекспіра, виявлений тісний зв ' язок театру та філософії театру Шекспіра з театром бароко ( містичність, казковість, гіперреалістичнсть, формальні ознаки замінюються дієвими, використання притчі та утопії ( зокрема, образ Короля Ліра ), мотивів ванітас ( суєтності ), подвійності світу, алегоричності, « фігурності »). Шекспір пропонує нову філософію театру, що заснована на стиранні межі між дійсністю та мистецтвом, бароковізації, театралізації дійсності, маски використовуються як символи справжньої особистості, що не викривлюють персону, а навпаки, розкривають її найглибшу сутність, щирість. Це також відображується у розумінні проблеми авторства Шекспіра, який використовує маску паяца та блазня для того, щоб донести до суспільства найглибші та найфілософічніші думки. Барокова реформа театру, запропонована Шекспіром, зводить театр до універсальної антропологічної моделі, як в синхронічному, так і діахронічному аспекті. Театр обертається навколо актора, через актора здійснюється не тільки мистецтво, а й життя усього Всесвіту. Ця нова філософія театру не може розглядатись тільки в межах «культури значень» (Ґ.У. Гумбрехт), а принципово знаходиться в межах «культури присутності», що допомагає зрозуміти ідейний замисел шекспірівського театру і по-новому подивитись на біографію та особистість самого Шекспіра, оскільки шекпірознавство знаходилось у межах культури значень і намагалось розглянути лише приховані коди та символи шекспірівського театру, то за цими межами філософської герменевтики залишалась перетворююча, дієва сила Шекспірівського театру. Відбувається також гуманізація театру: на основі старої античної форми будується новий гуманістичний зміст, де велика увага приділяється «життю душі», любові, доброті, кмітливості, пристрасті, мстивості, тощо, гріховності душі та її здатності очиститись від зла, театр розглядається вже не як зовнішне видовище, а як глибокий інструмент занурення у життя душі та її поступового зростання. Оскільки театр – весь світ (в філософії культури це також може бути ототожнено зі становленням «фаустівської душі», орієнтовно ї на нескінченне становлення, безконечність простору), то він вимагає створення відповідного словника, оскільки саме слово стає словом-дією. Розглядається особлива роль жанру алегорії для філософії театру В. Шекспіра, порівняно його філософію з філософією Ф. Бекона.