Стаття присвячена дослідженню філософської термінології «Ізборника 1073 р.» – давньослов’янської рукописної книги ХІ ст. На відміну від часто студійованого уривку, названого «філософським трактатом» (Б. Пейчев) у складі «Ізборника» (арк. 222 зв. – 237), автор звертає увагу на інший фрагмент, а саме на главу, що називається «Йосипа з Маккавеїв» (арк. 60 зв. – 62), яка є перекладом з греки окремих уривків 4-ї книги Маккавеїв. Оскільки фрагмент присвячений питанню, як може розмисел керувати пристрастями, він містить, окрім гносеологічних, достатньо велику кількість етичних термінів, (...) таких як «насолода», «страждання», «розумність», «мужність», «розсудливість», «справедливість» тощо. Фрагмент, по суті, являє собою найпершу спробу перекласти слов’янською мовою грецькі етичні категорії «φρ ό νησις», « ἀ νδρεία», «σωφροσ ύ νη», «δικαιοσ ύ νη», « ἡ δον ὴ », « π ό νος ». На прикладі цього уривку автор статті показує, як у платонівсько-арістотелівську термінологічну матрицю, покладену в основу фрагмента, впліталися християнські впливи, привнесені вже слов’янським перекладачем. Окрім того, аналіз іншої групи етичних термінів, пов’язаних із «видами пристрастей» («хіть», «радість», «страх», «смуток», «презирство», «хула», «користолюбство», «марнославство», «сварливість», «заздрість» тощо) показує, що деякі зі слів, підібраних давнім перекладачем, введені згодом у літературну українську мову, можуть удало використовуватись навіть сучасним дослідником чи перекладачем. Проведене дослідження також демонструє активний процес інкорпорації у вітчизняну культуру ще у ХІ ст. античних філософських ідей, зокрема грецького вчення про чотири чесноти (« ἀ ρετή») у інтерпретації Платона із модифікаціями Арістотеля, ідеї про керівну роль розмислу в душі людини, арістотелівського вчення про види пристрастей тощо. Це дає нам змогу по-іншому оцінити присутність філософської складової в києво-руській культурі в найбільш ранній період її становлення та розвитку. (shrink)