У статті здійснена спроба осмислення феномена події у релігійному вимірі. Подія розглядається як явище, яке характеризується сингулярністю, тобто індивідуальним характером вираження, належить до сфери неповсякденного, не збігається зі звичними рамками розуміння навколишнього світу та не відповідає емпіричній фактичності. Необхідність більш активного філософсько-релігієзнавчого дискурсу кореляції повсякденного і неповсякденного у сфері релігії зумовила потребу звернення до означеної проблеми. Отже, метою статті є з’ясування онтологічного статусу події, релігійний контекст вияву якої постає протиставленням повсякденності та призводить до трансформації усталеного способу життя віруючого. Повсякденне буття (...) характеризується рисами сакральності, демонструє потяг до трансцендентного. З цієї причини очевидним і обґрунтованим убачається поєднання явищ буденного емпіричного світу з цінностями іншого виміру буття. Наявність неповсякденного у повсякденному житті засвідчують, зокрема, елементи культової практики, оскільки вони є вираженням сакрального часу і простору, а також способом утіленням вічних цінностей. До сфери неповсякденного належать описані в Євангеліях стосунки людини з Богом, пророцтва, об’явлення, видіння як неповсякденні вияви релігійного досвіду. Подія є протиставленням світу явищ позадосвідному світу буття, перетворенням, яке зумовлює появу нових порядків і структур. Здійснення події суперечить попереднім уявленням, тому зустріч події зі стандартною дійсністю супроводжується трансформацією повсякденності. Встановлення вкоріненості події в буття або її трансцендентного походження дає змогу визначити причини події. В умовах секуляризованого світу людина здебільшого демонструє готовність визнати значущими події, в тому числі у всесвіті, які відповідають науковим знанням. Це відбувається навіть тоді, коли факт події ставить під сумнів фундаментальні постулати науки. З огляду на це відкриття в науці, ситуації в політиці, мистецтві, особистому житті сприймаються як масштабні події. Причому момент зустрічі з подією можна описати, наприклад, за допомогою поетичної мови, яка висловлює певні символи людського буття і постає засобом об’єктивації події як неочікуваної новації. Натомість віруюча особа сприймає події надприродного характеру як втручання потойбічної реальності у звичний спосіб життя. Так, отримання релігійного досвіду супроводжується трансформацією повсякденності індивіда. Основою містичного досвіду релігійної традиції є досвід зустрічі з Божественним, наслідком чого постає зміна самосвідомості віруючої особи, трансформація її цінностей, смислів та значень. Тобто усвідомлення події, яка не належить до усталеного порядку, передбачає перспективу появи нової дійсності, котра суперечить попереднім уявленням. Однією з форм набуття релігійного досвіду є процес навернення, внаслідок чого зазнають трансформації світоглядні орієнтації людини, що дає змогу пізнання власних прихованих глибин свідомості. Навернення, набуття благодаті та віри виражають раптовий або поступовий процес, за допомогою якого індивід досягає внутрішньої гармонії, усвідомлення своєї праведності, відчуття щастя, знаходить опору у вірі в реальність того, що відкрили йому релігійні переживання. (shrink)

Великою і вагомою церковною, історичною нашою подією є подія так званої Унії нашої Церкви з Вселенською. Завдяки їй ми прийняли наше християнство і від якої відлучилися, навіть самі не знаючи коли! Чомусь відсутня така дата в історичному календарної нашого народу! Юридично з повним підданством належали ми до Царгороду, потім попали ми під Московський патріархат, який ще й досі називає наше повернення до Вселенської Церкви як зраду, відступництво, злуку з єретиками, запроданство. Кого? Від кого? Яким чином?

У статті Борейка Ю.Г. «Первинна громада сучасного українського православ’я як форма церковної соціальності» з’ясовується значення релігійної громади як соціального явища й парафії як осередку інституційної структури церкви в формуванні релігійності православних віруючих, співвідношення громади й парафії як форм релігійних об’єднань, характер участі віруючих у повсякденному житті релігійної громади та їх інтегрованості в соціальні зв’язки в рамках парафії й громади.

В статті Ю.Борейка аналізуються структури і форми вияву повсякденності як сфери емпіричного життя віруючого індивіда і релігійної спільноти. Повсякденність є інтерсуб’єктивним простором соціальних взаємовідносин, в яких релігійні індивіди, спільноти, інститути самоідентифікуються на основі форм відтворення соціальності. Структури повсякденності не зводяться до якоїсь універсальної понятійної чи ціннісної системи, оскільки не існують готові еталони і норми їз формування. Релігійна повсякденність детемінується буденною свідомістю,практиками, соціальною складовою життя в релігійній громаді, конституюються комунікацією. Основними структурами релігійної повсякденності є ментальний зріз буденної релігійної свідомості, релігійної практики, (...) релігійного досвіду, релігійна комунікація, релігійні стереотипи. Повсякденність є сферою взаємодії соціального і трансцендентного світів, в якій релігійні практики є складовою соціальних взаємовідносин і об’єктивацією релігійного досвіду через призму належності індивіда до конкретного віросповідання, засобом включення трансцендентної реальності в контекст повсякденності. Повсякденність віруючої особистості формується в динаміці традицій і новацій, механізм взаємодії яких впливає на простір і час, відзначаючись відкритістю в межах живого світу. Неперервана модифікація повсякденності, зміни її основних структур детерміновані процесами сучасної соціальної і технічної трансформації життя суспільства. (shrink)