Повага до людської гідності є шляхом досягнення гуманного та справедливого людського буття. У статті здійснено історико-філософський аналіз проблеми людської гідності як засадничої складової людського існування. Методологічною основою дослідження постали принцип об’єктивності та принцип історизму, що виявляються найбільш адекватними при розгляді такого багатоаспектного явища, як проблема людської гідності. Велике значення мали методи історико-філософського аналізу та історичної реконструкції, а також онтологічний підхід, використання яких дало автору можливість розкрити сутність історичної трансформації проблеми людської гідності і різноманіття її сутнісних конотацій в процесі соціально-історичного розвитку. (...) Наукова новизна статті полягає у спробі виявлення різноманіття філософських конотацій поняття людської гідності, серед яких економічна, соціокультурна, правова і морально-антропологічна, а також з’ясування способів їх взаємодії. У статті осмислено гідність як особливий інтерсуб’єктивний феномен та фундаментальний чинник людського буття, що відкриває перспективи подальшого аналізу шляхів розбудови людяного, справедливого суспільства. Загальнокультурна тенденція, спрямована на ціннісне буття людини, органічно поєднана з її правами на збереження честі та гідності. Проблеми становлення та функціонування відкритого, демократичного, правового суспільства і формування людяної системи ціннісних соціальних регулятивів безпосередньо вкорінені у визнанні та культивуванні такого фундаментального чинника людського буття, як гідність. А розв’язання жодної соціальної проблеми не може бути успішним при порушенні людської гідності. Проте ці, такі важливі, горизонти, сутнісні інтерекзистенціали людського буття все ще недостатньо осмислені, що значно ускладнює розуміння трендів суспільного розвитку та планування майбутнього. У теоретичному сенсі на особливу увагу потребує подальше дослідження конкретно-історичного екзистенційного виміру гідності людини та особливостей, способів її функціонування у сучасному глобалізованому світі, у постмодерних практиках, зокрема тих, що породжені розвитком новітніх технологій, які надають нових аспектів обговоренню проблеми гідності людини. (shrink)

Актуальність обраної теми статті зумовлена практичними та теоретичними причинами. По-перше, йдеться про важливість цілісного філософського осмислення толерантності як громадянської чесноти та сутнісної характеристики людського буття за умов євроінтеграційних прагнень України, формування вітчизняного громадянського суспільства. А, по-друге, про спробу виокремити найістотніші моделі концептуалізації ідеї толерантності в модерній та новітній філософській думці як усвідомлення неможливості толерантного, справедливого, людяного розв’язання соціальних та міжкультурних конфліктів без належної взаємної поваги, визнання гідності їх учасників. Визначення горизонтально-персональних та вертикально-інституційних вимірів толерантності, а також її морально-етичних та філософсько-антропологічних (...) складових здійснено на засадах послідовної реконструкції праць провідних як західних, переважно європейських, так і вітчизняних філософів, що уможливить розуміння перспектив подальшого дослідження толерантності в контексті проблем визнання, свободи, справедливості, довіри та співчуття. Йдеться також про важливість та плідність осмислення толерантності як засадничої цінності та чесноти вільного демократичного суспільства: в контексті деліберативної демократії (Ю. Габермас), єдності, цілісності моральних норм та персонального досвіду (М. Попович), права людей на спротив (Дж. Ролз) та розбудови «критичної теорії толерантності» (Р. Форст, О. Гьофе). На засадах проведеного у статті дослідження автор доходить висновку про такі важливі особливості сучасного існування толерантності: її трансформацію від персонального до інституційно-правового, міжнаціонального втілення; життєво-важливу необхідність доповнення її юридичних вимірів моральною цариною, коли бути нетерпимим до іншого, особливого буття поступово стає не лише незаконним, а й аморальним. (shrink)

The article consistently substantiates the idea of the special methodological and practical relevance of the philosophy of justice by J. Rawls devoted to the 50th anniversary of the publication of his "Theory of Justice" and the 100th anniversary of the birth of this outstanding modern philosopher. Not only "Theory of Justice", but also such important works of J. Rawls as "Lectures on the History of Moral Philosophy" and "Justice as Fairness: A Restatement" are aimed at searching out the ways of (...) building an honest, dignified society and appearing in front of us as the most influential texts of the last century on political philosophy, philosophy of law and morality. To think about "justice as fairness" with Rawls is a constructive philosophical strategy. This very idea is advocated not only by followers but also by critics of Rawls's theory of justice. As the article emphasizes, beginning the ponders on the question of justice, J. Rawls notes that justice, as a fundamental condition of human existence, does not allow the loss of freedom by some to be justified by the great benefits of others. What was embodied in the desire of his "realistic utopia of justice" is to work out the mechanisms for the fair overcoming of social conflicts. And the unconditional importance of suggested by us consistent reconstruction of the relationship between justice and freedom in the thoughts of J. Rawls is also due to the fact that they led to the deep development of modern social and political philosophy, broadened its methodological and conceptual horizons. However, Rawls's philosophy of justice (as emphasized by such prominent philosophers as A. Нonneth, M. Nussbaum, E. Tugendhat, R. Forst) did not go beyond the distributive interpretation of justice and ignored the main issue of justice (and injustice) is the issue of power. (shrink)

Автор статті виходить з того, що філософія Томаса Гоббса не втрачає своєї актуальності. Саме життя за доби «вірусократії», боротьби як за безпеку, так і за свободу, потребує відповідей на питання про співвідношення прав, свободи, страху, безпеки, тобто тих проблем, до яких постійно звертався Томас Гоббс. Означені аспекти філософської спадщини Гоббса стануть предметом даної статі та поглиблять роздуми вітчизняних дослідників про сенс ідеї суспільного угоди Гоббса та закладених в ній ще малодосліджених алгоритмів формування справедливої правової держави. Адже саме з політичної філософії (...) Гоббса розпочинається притаманне модерній політичній філософії та філософії права глибинне зрушення в розумінні природи людини та її свободи. Запропонована Гоббсом політична антропологія виходить з тези про природну рівність людей, а також з прагнення обґрунтувати необхідність усвідомлення індивідом обмеження власного егоїзму та свободи заради колективної волі інших громадян. Йдеться також про актуальність для сучасної філософії та нашого вітчизняного простору розробленого Гоббсом принципу суспільної угоди як нового суспільного принципу регуляції людського буття, який став втіленням істотного переходу від телеологічних до правових уявлень про людину, її свободу та справедливість. У політичній філософії Т. Гоббса було розроблено ідею про внутрішню непокору, свободу совісті як «права людини і громадянина», про те, що державна влада мусить визнавати, а не просто дозволяти персональну незалежність своїх громадян, їх права діяти на власний розсуд. Проте для подальшого розвитку цієї ідеї потрібно було вийти за межі філософії Т. Гоббса, що й судилося зробити Ж.-Ж. Руссо. (shrink)

У статті окреслено сутність розуміння проблеми свободи в річищі ідеї суспільної угоди. Особливий наголос зроблено на спробі осмислення умов та принципів вільного досягнення справжньої згоди, яка не спотворюється зовнішніми та внутрішніми примусами, а конституюється силою кращого аргументу. Автор ставить за мету проаналізувати можливості такого втілення принципу свободи, яке сприяло б відповідальній повазі до гідності кожного, а справедливе вирішення конфліктів відбувалося б з урахуванням потреб не лише наших близьких, а й далеких людей. Доведено, що саме поступове розширення вітчизняного соціокультурного простору свободи (...) як індивідуального та національного звільнення, та екзистенційне і теоретичне усвідомлення її як сутнісного прояву відповідальності людського буття актуалізує новітні філософські дискурси свободи, втілені в працях як вітчизняних (Є.Бистрицький, Г.Ковадло, В.Лях, М.Попович), так і зарубіжних (І.Берлін, А.Велмер, Ю.Габермас, О.Гьофе, Ч.Тейлор) дослідників. У статті проаналізовано необхідність переходу від осмислення та убезпечення формальних засад та вимірів свободи до розуміння її нових соціокультурних складових. Автор доходить висновку, що свобода є засадничою умовою справедливого гідного життя, вкоріненого у відсутності приниження та злиднів, у чесності з іншими людьми та із самим собою. (shrink)

У статті досліджено важливу для сучасної філософії ідею про теоретичні межі та практичний сенс новітньої філософії контрактуалізму. А також доведено точку зору про те, що в подальшому розгортанні та осмисленні ідеї суспільної угоди засадничим має стати теоретичне та практичне визнання свободи та відповідальності, людської гідності та довіри людей одне до одного та до державних, суспільних інституцій. А осмислення таких людських чеснот та способів людського буття, як чесність, справедливість та відповідальність має доповнюватися їх існуванням в якості реальних соціальних практик. Звертаючись до (...) творів таких класиків сучасної філософії, як Ю. Габермас, Г. Йонас, А. Гонет, Ф. Фукуяма, доведено, що ті учасники суспільної угоди, яким притаманна свобода, гідність та відповідальність, можуть стати не лише об’єктами, а і суб’єктами суспільного буття, тобто громадянами. Автор статті прагне віднайти відповіді на запитання про те, на які виклики наштовхується сучасне демократичне суспільство і чи лише правлячі еліти є відповідальним за перспективи розвитку нашого суспільства. У теоретичному сенсі у статті йдеться про дослідження сучасного стану філософії контрактуалізму, її спроб вийти за межі процедурного формалізму та кантівського трансценденталізму, долучитися до осмислення не лише проблем свободи та справедливості, а й довіри та відповідальності кожного громадянина як суб’єкта реальної суспільної угоди. (shrink)

У статті окреслено сутність розуміння модерною філософією ідеї суспільної угоди як нового принципу регуляції людського буття, що виконує роль засадничої легітимації суспільних відносин. Автор доводить, що модерний контрактуалізм еволюціонував від обґрунтування основних норм державно-правового суспільного ладу через інструментально-стратегічний розум та негативно-конфліктне тлумачення природи людини (Т.Гобс) до акцентування уваги на формальних умовах легітимації та практичному сенсі теорії суспільної угоди (Ж.-Ж. Русо), що постало засадою прагнень поєднання порядку зі свободою та повагою до моральної гідності кожної людини (І.Кант). Ці ідеї набули подальшого розвитку (...) та критичного осмислення в працях сучасних політичних філософів, таких як А.Баруці, О.Гьофе, Дж.Ролз, Р.Дворкін, Е.Макінтайр, К.-О. Апель, Ю.Габермас, Р.Брандт, В.Керстінг. Результатом їх творчості стало послідовне доведення необхідності обмеження індивідом власного егоїзму та свободи заради колективної волі більшості через пошуки такого способу соціальних взаємин, на засадах якого окрема людина підпорядковувалась би як суспільним інституціям, так і собі самій. Модерна теорія суспільної угоди не лише заснувала розуміння сучасної демократичної держави, а й прагнула обґрунтування усвідомлення індивідом обмеження власного егоїзму та свободи заради колективної волі інших громадян. Автор робить висновок про те, що в новітніх версіях контрактуалізму суспільна угода постає як широка домовленість, що є витоком політичних прав та обов’язків громадян, механізмом справедливого захисту їхніх інтересів. (shrink)

Предметом дослідження статті є осмислення та розгортання тези про місце контрактуалізму Т. Гоббса та Ж.-Ж. Руссо на теренах модерної та постмодерної практичної філософії в контексті теорії суспільної угоди та її місця в сучасній філософії. Послідовно доведено, що найістотніше визначення суспільної угоди знаходиться саме в царині практичної філософії і тлумачиться нею як механізм, спосіб несуперечливого людського існування, дія спільноти людей, які разом, добровільно встановлюють і дотримуються певних прав і обов’язків. Автор пропонує порівняльний аналіз творчого доробку Т. Гоббса та Ж.-Ж. Руссо з (...) метою поглибленого розуміння актуальності та методологічної значущості для сьогодення їх роздумів про суспільну угоду. Реконструкція антропологічної складової основних теоретичних здобутків Т. Гоббса та Ж.-Ж. Руссо дала можливість дослідити розуміння ними засадничої для людського буття проблеми, а саме – проблеми справедливості. Політична антропологія Т. Гоббса та Ж.-Ж. Руссо є витоком і осердям дослідження істотного взаємозв’язку конфліктного та кооперативного образів людини й актуалізує філософське осмислення механізмів формування автономної особистості та розуміння модерного контрактуалізму як інтелектуально-дієвої допомоги в наших спробах дослідити особисту свободу людини в контексті істотних суспільних трансформацій, зберегти та розвинути такі досягнення модерного соціального проекту, як права людини і демократична правова держава. (shrink)