Abstract

У статті проаналізовано сучасні філософські дискурси реальних механізмів, способів взаємозв’язку ідентичності та визнання в контексті «усвідомлення несправедливості», «патологій» суспільного буття. А також показано, що, на відміну від переважно монологічних ідей визнання П. Рікера, Ч. Тейлора та «комунікативної утопії» Ю. Габермаса, Т. Ренч і А. Гонет пропонують його інтерсуб’єк-тивний, реалістичний концепт. Важливою ознакою останнього стало розширення «перспективи справедливості», подолання її звуженого варіанту через звернення до «іншого справедливості», до визнання та турботи. Таким чином, А. Гонет пропонує доповнити моральний принцип однакового ставлення до людей нормою конкретного обов’язку щодо окремої людини, яка потребує допомоги. Підсумовуючи осмислення проблеми визнання в сучасній філософії, автор наголошує на значенні створення А. Гонетом теорії визнання в річищі теорії свободи і справедливості. Відомий німецький мислитель у такий спосіб прагне реабілітувати основні настанови соціальної філософії Франкфуртської школи з метою пошуків адекватних шляхів подолання розмаїтих проявів соціальної несправедливості, приниження, зневаги людської гідності. І має це відбуватися на засадах осягнення внутрішнього потенціалу самого феномена визнання як принципово важливої (насамперед для вітчизняного простору) можливості узгодження формально-легітимних інституційних його структур зі справжнім визнанням їх як справедливих. З метою перетворення свого бачення визнання з «комунікативної утопії» на дієвий соціальний проект А. Гонет намагається переомислити ідеї Дж. Ролза, Н. Фрейзер, доповнити етику дискурсу розлогою теорією визнання та етикою турботи.